В незвичайному форматі відбулася загальна аудієнція у середу, 24 серпня 2016 року. У зв’язку з руйнівним землетрусом, який вночі стався у центральній Італії, Папа Франциск присвятив зустріч з паломниками молитві за постраждалих.

«Я приготував на сьогодні катехизу, як кожної середи цього року Милосердя, присвячену темі Ісусової близькості. Але через повідомлення про землетрус, який уразив центральну Італію, зруйнувавши цілі райони та залишивши за собою жертви й поранених, не можу не висловити свій глибокий біль та мою духовну близькість до людей, які живуть на теренах, уражених підземними поштовхами, до всіх, хто втратив своїх найдорожчих, до тих, які ще й досі відчуваються потрясіння від страху та болю», – сказав Святіший Отець.

За словами Папи, сказане мером Аматріче: «Містечка більше не існує» та усвідомлення того, що між загиблими є також і діти, дуже його зворушує, а тому він запевнив усіх людей, що перебувають на теренах епіцентру та інших місцевостях дієцезій Рієті, Асколі-Пічено, у регіонах Лаціо, Умбрії та Марке, «у своїх молитвах». «Хочу побажати їм, щоб вони залишалися впевненими в обіймах та ласці з боку всієї Церкви, яка в ці хвилини бажає обійняти вас своєю материнською любов’ю», – додав він.

«Дякуючи всім волонтерам та працівникам Служби Цивільної Оборони, які надають допомогу населенню, прошу вас єднатися зі мною в молитві за те, щоб Господь Ісус, Який завжди зворушувався перед обличчям людського болю, утішив ці стражденні серця й подав їм мир за заступництвом Пречистої Діви Марії. Піддаймося зворушенню разом з Ісусом», – сказав Святіший Отець, підсумовуючи:

«Отож, перенесемо на наступний тиждень катехизу з цієї середи, а тепер запрошую вас проказати разом зі мною в наміренні цих братів і сестер частину молитви на вервиці».

Після того, як це звернення було виголошене звичними під час загальних аудієнцій мовами, прочани, зібрані на площі Святого Петра у Ватикані, розпочали молитву під проводом Папи, який опісля також виголосив традиційні вітання паломникам з різних країн та уділив своє благословення.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/24/

«Ідіть містами й селами!», – такою була тема національного Дня катехита, який Католицька Церква в Уругваї відзначила 21 серпня 2016 року. В ювілейному Році Милосердя свято катехитів набуло особливого значення й проходило під гаслом «Непохитне Його милосердя до нас».

З нагоди Дня катехита єпископ Карлос Марія Колацці, керівник департаменту катехизації Уругвайської єпископської конференції оприлюднив послання, в якому вказує на значення катехитів в житті Церкви та формуванні християнської спільноти.

В Ювілейному Році, – наголошено в посланні, – кожен охрищений має обов’язок звіщати Боже Милосердя і бути милосердним, як Отець Небесний. Покликання катехитів – це служити братам, провадити їх до Ісуса, звіщати Євангеліє з радістю і вдячністю.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/24/

«Ідіть містами й селами!», – такою була тема національного Дня катехита, який Католицька Церква в Уругваї відзначила 21 серпня 2016 року. В ювілейному Році Милосердя свято катехитів набуло особливого значення й проходило під гаслом «Непохитне Його милосердя до нас».

З нагоди Дня катехита єпископ Карлос Марія Колацці, керівник департаменту катехизації Уругвайської єпископської конференції оприлюднив послання, в якому вказує на значення катехитів в житті Церкви та формуванні християнської спільноти.

В Ювілейному Році, – наголошено в посланні, – кожен охрищений має обов’язок звіщати Боже Милосердя і бути милосердним, як Отець Небесний. Покликання катехитів – це служити братам, провадити їх до Ісуса, звіщати Євангеліє з радістю і вдячністю.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/24/

«Ідіть містами й селами!», – такою була тема національного Дня катехита, який Католицька Церква в Уругваї відзначила 21 серпня 2016 року. В ювілейному Році Милосердя свято катехитів набуло особливого значення й проходило під гаслом «Непохитне Його милосердя до нас».

З нагоди Дня катехита єпископ Карлос Марія Колацці, керівник департаменту катехизації Уругвайської єпископської конференції оприлюднив послання, в якому вказує на значення катехитів в житті Церкви та формуванні християнської спільноти.

В Ювілейному Році, – наголошено в посланні, – кожен охрищений має обов’язок звіщати Боже Милосердя і бути милосердним, як Отець Небесний. Покликання катехитів – це служити братам, провадити їх до Ісуса, звіщати Євангеліє з радістю і вдячністю.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/24/

«Ідіть містами й селами!», – такою була тема національного Дня катехита, який Католицька Церква в Уругваї відзначила 21 серпня 2016 року. В ювілейному Році Милосердя свято катехитів набуло особливого значення й проходило під гаслом «Непохитне Його милосердя до нас».

З нагоди Дня катехита єпископ Карлос Марія Колацці, керівник департаменту катехизації Уругвайської єпископської конференції оприлюднив послання, в якому вказує на значення катехитів в житті Церкви та формуванні християнської спільноти.

В Ювілейному Році, – наголошено в посланні, – кожен охрищений має обов’язок звіщати Боже Милосердя і бути милосердним, як Отець Небесний. Покликання катехитів – це служити братам, провадити їх до Ісуса, звіщати Євангеліє з радістю і вдячністю.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/24/

«Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаний у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я лише простий і смиренний робітник у Господньому винограднику», – цими словами вислужений Папа Венедикт XVI відповів на запитання журналіста Еліо Ґверрєро про те, як він відчитав знаки, які трапилися в день його зречення і для декого здавалися зловіщими.

Згаданий журналіст є автором книги-біографії Венедикта XVI, яка з’явиться на полицях книгарень наприкінці серпня. Під час редагування книги, зустрічаючись з вислуженим Папою, він записав з ним коротке інтерв’ю, присвячене зреченню з Петрового служіння.

Ваша Святосте, відвідуючи востаннє Німеччину, Ви сказали: «Неможна зректися Бога». Та також: «Там, де Бог, там є майбутнє». Чи не було Вам прикро залишити все під час Року віри?

Звичайно, мені залежало на тому, щоб довести до завершення Рік віри та написати енцикліку про віру, яка повинна була завершити шлях, розпочатий з Deus caritas est. Як казав Данте, любов, яка рухає сонце та інші зорі, підштовхує, веде нас до присутності Бога, Який дарує нам надію і майбутнє. В ситуації кризи найкращою поведінкою є стати перед Богом з прагненням віднайти віру, щоб могти і далі прямувати життєвою дорогою. Зі Свого боку, Господь з великою радістю приймає наше прагнення й дарує нам світло, яке провадить нас життєвим паломництвом. Таким є досвід святих, святого Івана від Хреста і святої Терези від Дитяти Ісуса. Однак, на 2013 рік були призначені численні завдання, які я не почувався в силах довести до кінця.

Що це були за завдання?

Зокрема, вже була визначена дата Всесвітнього Дня Молоді, що мав відбутися влітку 2013 року в Ріо-де-Жанейро у Бразилії. Щодо цього я мав два чіткі переконання. Після досвіду подорожі до Мексики і Куби я вже не почувався в стані здійснити таку вимогливу подорож. Крім того, згідно з установками, залишеними Іваном Павлом ІІ щодо цих днів, фізична присутність Папи була незамінною. Неможливо було думати про телеміст чи інші форми, надані технологіями. Також і це було обставиною, задля якої зречення стало моїм обов’язком. Врешті, я мав упевнену віру в те, що навіть без моєї присутності Рік віри звершиться добре. Віра, у дійсності, – це благодать, великодушний Божий дар віруючим. Тому, в мене було стійке переконання в тому, що мій наступник, як це пізніше підтвердилося, однаково приведе до доброго завершення згідно з Господньою волею ту ініціативу, яку я розпочав.

Відвідуючи базиліку на Коллемадджіо в Аквілі, Ви поклади паллій на вівтар Целестина V. Чи можете сказати, коли прийняли рішення про те, що мусите зректися виконування Петрового служіння задля добра Церкви?

Подорож до Мексики і Куби була для мене дуже гарною і зворушливою під різним оглядом. У Мексиці мене вразила зустріч із глибокою вірою численної молоді, досвід їхнього радісного захоплення Богом. Одночасно, я був вражений великими проблемами мексиканського суспільства та заанґажуванням Церкви у пошук, відштовхуючись від віри, відповідей на виклики бідності й насильства. Немає, натомість, потреби згадувати про те, як на Кубі я був вражений, побачивши як Рауль Кастро бажав провадити свою країну новим шляхом, але не перериваючи тяглости з минулим. Також і тут мене дуже вразило те, як мої співбрати в єпископстві намагаються знаходити орієнтири для цього важкого процесу, посилаючись на віру. Але тоді ж, однак, я повністю відчув обмеження своїх фізичних можливостей. Насамперед, я усвідомив, що в майбутньому вже не зможу переносити трансокеанські перельоти задля проблеми часових поясів. Очевидно, я обговорював ці проблеми зі своїм лікарем, доктором Патріціо Поліскою. Ставало дедалі яснішим, що я вже не зможу взяти участь у Всесвітньому Дні Молоді в Ріо-де-Жанейро влітку 2013 р., бо цьому ясно заважала проблема різниці часу. Відтоді я в доволі короткому проміжку часу мусів прийняти рішення про дату свого відходу.

Після зречення багато-хто уявляв середньовічні картини, супроводжувані сенсаційними заявами та гучними обвинуваченнями. Настільки, що оглядачів застало зненацька, майже розчарувало, Ваше рішення залишитися в межах Святого Петра, відійти до монастиря Mater Ecclesiae. Як визріло це рішення?

Я неодноразово відвідував монастир Mater Ecclesiae від його заснування. Я часто приходив туди, щоб відслужити Святу Месу для монахинь, які там по-черзі проживали. Востаннє перед зреченням я там був, беручи участь у святкуванні річниці заснування Згромадження Сестер Візиток. Свого часу Іван Павло ІІ вирішив, що дім, який раніше використовувався як помешкання для директора Радіо Ватикану, повинен стати місцем споглядальної молитви, своєрідним джерелом живої води у Ватикані. Знаючи про те, що тієї весни завершувалося трирічне служіння в цьому монастирі сестер візиток, до мене прийшло усвідомлення, що це могло би стати місцем, де я міг би по-своєму продовжувати служіння молитви, для якого Іван Павло ІІ призначив цей дім.

Не знаю, чи Ви бачили те фото кореспондента ВВС, на якому зображено, як в день Вашого зречення блискавка вражає купол базиліки святого Петра. Для багатьох ця картина була знаком занепаду, навіть приходу кінця світу. Тепер мені спадає на думку: в той час, як очікували оплакування переможеного чоловіка, розтоптаного історією, бачу перед собою спокійного і сповненого довіри мужа…

Я абсолютно згідний. Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаним у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я є простим і покірним робітником у Господньому винограднику. Я від початку знав про свої обмеження і приймав їх, як завжди намагався це чинити протягом свого життя, в дусі послуху. Так, були більші чи менші труднощі понтифікату, але також не бракувало благодаті. Я розумів, що все те, що я повинен робити, я вже не міг робити сам, і, таким чином, я був майже змушений віддатися в Божі руки, ввіритися Ісусові, з Яким, крок-за-кроком, пишучи свою кригу про Нього, відчував зв’язок давньої і дедалі глибшої дружби. Далі, в цьому була присутня Божа Матір, Мати надії, Яка була надійною опорою в труднощах і близькість Якої я завжди відчував, проказуючи святу вервицю та відвідуючи Марійські санктуарії. Врешті, були святі, мої товариші в мандрівці життям: святий Августин і святий Бонавентура, мої духовні вчителі, а також святий Венедикт, гасло якого: «ніщо не ставити перед Христом», ставало мені дедалі ближчим, та Ассізький бідняк святий Франциск, який першим відчув, що світ є дзеркалом творчої любові Бога, від якої ми походимо і до якої прямуємо…

Отож, лише духовне утішення?

Ні, мій шлях не був супроводжуваний лише згори. Я щодня отримував численні листи не лише від великих цього світу, але також і від смиренних простих людей, які хотіли повідомити мені про свою близькість і молитву за мене. З цього, також і під час важких моментів, походили довір’я та впевненість у тому, що Церкву провадить Господь, і що можу повернути в Його руки той мандат, який Він мені вручив у день мого обрання. Зрештою, ця підтримка не припинилася і після мого зречення, за що можу лише дякувати Господеві та всім тим, які висловили й надалі висловлюють мені свою любов.

У своєму прощальному слові до кардиналів 28 лютого 2013 року Ви вже відтоді обіцяли послух своєму наступникові. Тим часом, у мене склалося враження, що Ви запевнили Папи Франциска також людяність та щирість. Якими є стосунки з Вашим наступником?

Послух моєму наступникові ніколи не піддавався дискусії. Але крім того, існує почуття глибокого сопричастя і дружби. В момент його обрання я відчув, як і багато інших людей, спонтанне почуття вдячності Божому провидінню. Після двох Пап, що походили з Центральної Європи, Господь, так би мовити, скерував погляд на Вселенську Церкву, запрошуючи нас до ширшого, ще більш католицького сопричастя. Я особисто був глибоко зворушений надзвичайною людяністю Папи Франциска щодо мене. Відразу після обрання він намагався зателефонувати до мене. Ця спроба була невдалою, і він мені відразу зателефонував після зустрічі з Вселенською Церквою в лоджії базиліки Святого Петра, і промовляв до мене надзвичайно щиро. З того часу він мене обдарував чудесними батьківсько-братерськими стосунками. До мене часто надходять маленькі подарунки та власноручні листи. Перед тим, як вирушити у тривалі подорожі, Папа завжди мене відвідує. Людська зичливість, з якою він до мене ставиться, є для мене особливою ласкою на цьому останньому етапі мого життя, за яку я йому можу бути лише вдячним. Те, що він говорить про відкритість до людей, не є лише словами. Він їх впроваджує в життя зі мною. Нехай же Господь, у свою чергу, дасть йому щодня відчувати Свою зичливість. Про це прошу Господа, молячись за нього.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/26/

«Всі ми у Церкві у великому боргу вдячності перед Йозефом-Ратцінґером – Венедиктом XVI за глибину і врівноваженість його богословського мислення, завжди пережитого на служінні Церкві», – пише Папа Франциск у присвяті під заголовком «Мій зв’язок із ним» до книги «Служитель Бога і людства. Біографія Венедикта XVI», яка з’явиться у книгарнях наприкінці серпня.

За словами теперішнього Наступника святого Петра, «вклад віри йкультури» його попередника у вчення Церкви, здатне «відповісти на очікування нашого часу», є фундаментальним, натомість «сміливість і рішучість», з якими він виходив назустріч важким ситуаціям, «показали шлях, яким слід відповідати на них смиренно та правдиво, в дусі оновлення та очищення».

«Але хочу наголосити на тому факті, що під час цих перших років мого понтифікату мій духовний зв’язок з ним є особливо глибоким. Його тактовна присутність та молитва за Церкву є постійною підтримкою та розрадою для мого служіння», – пише Папа Франциск, пригадуючи «зворушливі» слова Венедикта XVI, сказані під час прощальної зустрічі з кардиналами перед тим, як вступило в дію його зречення: «Тут між вами є майбутній Папа, якому вже відтепер обіцяю свою безумовну пошану і послух».

«Тоді я ще не міг знати, – зазначає Святіший Отець, – що ці слова стосувалися мене. Але під час усіх зустрічей з ним я міг довідчити не лише пошану й послух, але також щиру близькість, радість від спільної молитви, щире братерство, зрозуміння та дружбу, а також – готовність дати пораду. Хто ж краще від нього може зрозуміти радощі й труднощі служіння Вселенській Церкві та сучасному світові, бути духовно близьким до того, кого Господь покликав нести цей тягар? Тому його молитва особливо цінна для мене, а його дружба – дуже бажана».

Як зауважив далі Папа Франциск, для Церкви присутність вислуженого Папи поряд з діючим є чимось новим, але оскільки вони люблять один одного, це «прекрасна новизна», яка деякою мірою красномовно виражає «безперервну тяглість Петрового служіння, немов ланки одного ланцюга, скріпленого любов’ю». На його думку, «паломничаючий святий Божий люд дуже добре це зрозумів». «Усі рази, коли вислужений Папа, приймаючи моє запрошення, з’являвся на людях і я міг його обійняти перед усіма, радість та оплески присутніх були щирими та бурхливими», – пише Глава Католицької Церкви.

Святіший Отець висловив особливу вдячність своєму попередникові за те, що той погодився взяти участь у відкритті Ювілею Милосердя, пройшовши через Святі Двері базиліки святого Петра відразу після нього. «Місією Церкви, служінням святого Петра, через природні зміни ситуації та осіб, завжди є звіщення милосердної любові Бога до світу. Все життя думки та діл Йозефа Ратцінґера було спрямоване до цієї мети, і в тому самому напрямку і я, з Божою допомогою, намагаюся прямувати», – підсумовує Папа Франциск.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/25/

«Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаний у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я лише простий і смиренний робітник у Господньому винограднику», – цими словами вислужений Папа Венедикт XVI відповів на запитання журналіста Еліо Ґверрєро про те, як він відчитав знаки, які трапилися в день його зречення і для декого здавалися зловіщими.

Згаданий журналіст є автором книги-біографії Венедикта XVI, яка з’явиться на полицях книгарень наприкінці серпня. Під час редагування книги, зустрічаючись з вислуженим Папою, він записав з ним коротке інтерв’ю, присвячене зреченню з Петрового служіння.

Ваша Святосте, відвідуючи востаннє Німеччину, Ви сказали: «Неможна зректися Бога». Та також: «Там, де Бог, там є майбутнє». Чи не було Вам прикро залишити все під час Року віри?

Звичайно, мені залежало на тому, щоб довести до завершення Рік віри та написати енцикліку про віру, яка повинна була завершити шлях, розпочатий з Deus caritas est. Як казав Данте, любов, яка рухає сонце та інші зорі, підштовхує, веде нас до присутності Бога, Який дарує нам надію і майбутнє. В ситуації кризи найкращою поведінкою є стати перед Богом з прагненням віднайти віру, щоб могти і далі прямувати життєвою дорогою. Зі Свого боку, Господь з великою радістю приймає наше прагнення й дарує нам світло, яке провадить нас життєвим паломництвом. Таким є досвід святих, святого Івана від Хреста і святої Терези від Дитяти Ісуса. Однак, на 2013 рік були призначені численні завдання, які я не почувався в силах довести до кінця.

Що це були за завдання?

Зокрема, вже була визначена дата Всесвітнього Дня Молоді, що мав відбутися влітку 2013 року в Ріо-де-Жанейро у Бразилії. Щодо цього я мав два чіткі переконання. Після досвіду подорожі до Мексики і Куби я вже не почувався в стані здійснити таку вимогливу подорож. Крім того, згідно з установками, залишеними Іваном Павлом ІІ щодо цих днів, фізична присутність Папи була незамінною. Неможливо було думати про телеміст чи інші форми, надані технологіями. Також і це було обставиною, задля якої зречення стало моїм обов’язком. Врешті, я мав упевнену віру в те, що навіть без моєї присутності Рік віри звершиться добре. Віра, у дійсності, – це благодать, великодушний Божий дар віруючим. Тому, в мене було стійке переконання в тому, що мій наступник, як це пізніше підтвердилося, однаково приведе до доброго завершення згідно з Господньою волею ту ініціативу, яку я розпочав.

Відвідуючи базиліку на Коллемадджіо в Аквілі, Ви поклади паллій на вівтар Целестина V. Чи можете сказати, коли прийняли рішення про те, що мусите зректися виконування Петрового служіння задля добра Церкви?

Подорож до Мексики і Куби була для мене дуже гарною і зворушливою під різним оглядом. У Мексиці мене вразила зустріч із глибокою вірою численної молоді, досвід їхнього радісного захоплення Богом. Одночасно, я був вражений великими проблемами мексиканського суспільства та заанґажуванням Церкви у пошук, відштовхуючись від віри, відповідей на виклики бідності й насильства. Немає, натомість, потреби згадувати про те, як на Кубі я був вражений, побачивши як Рауль Кастро бажав провадити свою країну новим шляхом, але не перериваючи тяглости з минулим. Також і тут мене дуже вразило те, як мої співбрати в єпископстві намагаються знаходити орієнтири для цього важкого процесу, посилаючись на віру. Але тоді ж, однак, я повністю відчув обмеження своїх фізичних можливостей. Насамперед, я усвідомив, що в майбутньому вже не зможу переносити трансокеанські перельоти задля проблеми часових поясів. Очевидно, я обговорював ці проблеми зі своїм лікарем, доктором Патріціо Поліскою. Ставало дедалі яснішим, що я вже не зможу взяти участь у Всесвітньому Дні Молоді в Ріо-де-Жанейро влітку 2013 р., бо цьому ясно заважала проблема різниці часу. Відтоді я в доволі короткому проміжку часу мусів прийняти рішення про дату свого відходу.

Після зречення багато-хто уявляв середньовічні картини, супроводжувані сенсаційними заявами та гучними обвинуваченнями. Настільки, що оглядачів застало зненацька, майже розчарувало, Ваше рішення залишитися в межах Святого Петра, відійти до монастиря Mater Ecclesiae. Як визріло це рішення?

Я неодноразово відвідував монастир Mater Ecclesiae від його заснування. Я часто приходив туди, щоб відслужити Святу Месу для монахинь, які там по-черзі проживали. Востаннє перед зреченням я там був, беручи участь у святкуванні річниці заснування Згромадження Сестер Візиток. Свого часу Іван Павло ІІ вирішив, що дім, який раніше використовувався як помешкання для директора Радіо Ватикану, повинен стати місцем споглядальної молитви, своєрідним джерелом живої води у Ватикані. Знаючи про те, що тієї весни завершувалося трирічне служіння в цьому монастирі сестер візиток, до мене прийшло усвідомлення, що це могло би стати місцем, де я міг би по-своєму продовжувати служіння молитви, для якого Іван Павло ІІ призначив цей дім.

Не знаю, чи Ви бачили те фото кореспондента ВВС, на якому зображено, як в день Вашого зречення блискавка вражає купол базиліки святого Петра. Для багатьох ця картина була знаком занепаду, навіть приходу кінця світу. Тепер мені спадає на думку: в той час, як очікували оплакування переможеного чоловіка, розтоптаного історією, бачу перед собою спокійного і сповненого довіри мужа…

Я абсолютно згідний. Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаним у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я є простим і покірним робітником у Господньому винограднику. Я від початку знав про свої обмеження і приймав їх, як завжди намагався це чинити протягом свого життя, в дусі послуху. Так, були більші чи менші труднощі понтифікату, але також не бракувало благодаті. Я розумів, що все те, що я повинен робити, я вже не міг робити сам, і, таким чином, я був майже змушений віддатися в Божі руки, ввіритися Ісусові, з Яким, крок-за-кроком, пишучи свою кригу про Нього, відчував зв’язок давньої і дедалі глибшої дружби. Далі, в цьому була присутня Божа Матір, Мати надії, Яка була надійною опорою в труднощах і близькість Якої я завжди відчував, проказуючи святу вервицю та відвідуючи Марійські санктуарії. Врешті, були святі, мої товариші в мандрівці життям: святий Августин і святий Бонавентура, мої духовні вчителі, а також святий Венедикт, гасло якого: «ніщо не ставити перед Христом», ставало мені дедалі ближчим, та Ассізький бідняк святий Франциск, який першим відчув, що світ є дзеркалом творчої любові Бога, від якої ми походимо і до якої прямуємо…

Отож, лише духовне утішення?

Ні, мій шлях не був супроводжуваний лише згори. Я щодня отримував численні листи не лише від великих цього світу, але також і від смиренних простих людей, які хотіли повідомити мені про свою близькість і молитву за мене. З цього, також і під час важких моментів, походили довір’я та впевненість у тому, що Церкву провадить Господь, і що можу повернути в Його руки той мандат, який Він мені вручив у день мого обрання. Зрештою, ця підтримка не припинилася і після мого зречення, за що можу лише дякувати Господеві та всім тим, які висловили й надалі висловлюють мені свою любов.

У своєму прощальному слові до кардиналів 28 лютого 2013 року Ви вже відтоді обіцяли послух своєму наступникові. Тим часом, у мене склалося враження, що Ви запевнили Папи Франциска також людяність та щирість. Якими є стосунки з Вашим наступником?

Послух моєму наступникові ніколи не піддавався дискусії. Але крім того, існує почуття глибокого сопричастя і дружби. В момент його обрання я відчув, як і багато інших людей, спонтанне почуття вдячності Божому провидінню. Після двох Пап, що походили з Центральної Європи, Господь, так би мовити, скерував погляд на Вселенську Церкву, запрошуючи нас до ширшого, ще більш католицького сопричастя. Я особисто був глибоко зворушений надзвичайною людяністю Папи Франциска щодо мене. Відразу після обрання він намагався зателефонувати до мене. Ця спроба була невдалою, і він мені відразу зателефонував після зустрічі з Вселенською Церквою в лоджії базиліки Святого Петра, і промовляв до мене надзвичайно щиро. З того часу він мене обдарував чудесними батьківсько-братерськими стосунками. До мене часто надходять маленькі подарунки та власноручні листи. Перед тим, як вирушити у тривалі подорожі, Папа завжди мене відвідує. Людська зичливість, з якою він до мене ставиться, є для мене особливою ласкою на цьому останньому етапі мого життя, за яку я йому можу бути лише вдячним. Те, що він говорить про відкритість до людей, не є лише словами. Він їх впроваджує в життя зі мною. Нехай же Господь, у свою чергу, дасть йому щодня відчувати Свою зичливість. Про це прошу Господа, молячись за нього.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/26/

«Всі ми у Церкві у великому боргу вдячності перед Йозефом-Ратцінґером – Венедиктом XVI за глибину і врівноваженість його богословського мислення, завжди пережитого на служінні Церкві», – пише Папа Франциск у присвяті під заголовком «Мій зв’язок із ним» до книги «Служитель Бога і людства. Біографія Венедикта XVI», яка з’явиться у книгарнях наприкінці серпня.

За словами теперішнього Наступника святого Петра, «вклад віри йкультури» його попередника у вчення Церкви, здатне «відповісти на очікування нашого часу», є фундаментальним, натомість «сміливість і рішучість», з якими він виходив назустріч важким ситуаціям, «показали шлях, яким слід відповідати на них смиренно та правдиво, в дусі оновлення та очищення».

«Але хочу наголосити на тому факті, що під час цих перших років мого понтифікату мій духовний зв’язок з ним є особливо глибоким. Його тактовна присутність та молитва за Церкву є постійною підтримкою та розрадою для мого служіння», – пише Папа Франциск, пригадуючи «зворушливі» слова Венедикта XVI, сказані під час прощальної зустрічі з кардиналами перед тим, як вступило в дію його зречення: «Тут між вами є майбутній Папа, якому вже відтепер обіцяю свою безумовну пошану і послух».

«Тоді я ще не міг знати, – зазначає Святіший Отець, – що ці слова стосувалися мене. Але під час усіх зустрічей з ним я міг довідчити не лише пошану й послух, але також щиру близькість, радість від спільної молитви, щире братерство, зрозуміння та дружбу, а також – готовність дати пораду. Хто ж краще від нього може зрозуміти радощі й труднощі служіння Вселенській Церкві та сучасному світові, бути духовно близьким до того, кого Господь покликав нести цей тягар? Тому його молитва особливо цінна для мене, а його дружба – дуже бажана».

Як зауважив далі Папа Франциск, для Церкви присутність вислуженого Папи поряд з діючим є чимось новим, але оскільки вони люблять один одного, це «прекрасна новизна», яка деякою мірою красномовно виражає «безперервну тяглість Петрового служіння, немов ланки одного ланцюга, скріпленого любов’ю». На його думку, «паломничаючий святий Божий люд дуже добре це зрозумів». «Усі рази, коли вислужений Папа, приймаючи моє запрошення, з’являвся на людях і я міг його обійняти перед усіма, радість та оплески присутніх були щирими та бурхливими», – пише Глава Католицької Церкви.

Святіший Отець висловив особливу вдячність своєму попередникові за те, що той погодився взяти участь у відкритті Ювілею Милосердя, пройшовши через Святі Двері базиліки святого Петра відразу після нього. «Місією Церкви, служінням святого Петра, через природні зміни ситуації та осіб, завжди є звіщення милосердної любові Бога до світу. Все життя думки та діл Йозефа Ратцінґера було спрямоване до цієї мети, і в тому самому напрямку і я, з Божою допомогою, намагаюся прямувати», – підсумовує Папа Франциск.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/25/

«Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаний у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я лише простий і смиренний робітник у Господньому винограднику», – цими словами вислужений Папа Венедикт XVI відповів на запитання журналіста Еліо Ґверрєро про те, як він відчитав знаки, які трапилися в день його зречення і для декого здавалися зловіщими.

Згаданий журналіст є автором книги-біографії Венедикта XVI, яка з’явиться на полицях книгарень наприкінці серпня. Під час редагування книги, зустрічаючись з вислуженим Папою, він записав з ним коротке інтерв’ю, присвячене зреченню з Петрового служіння.

Ваша Святосте, відвідуючи востаннє Німеччину, Ви сказали: «Неможна зректися Бога». Та також: «Там, де Бог, там є майбутнє». Чи не було Вам прикро залишити все під час Року віри?

Звичайно, мені залежало на тому, щоб довести до завершення Рік віри та написати енцикліку про віру, яка повинна була завершити шлях, розпочатий з Deus caritas est. Як казав Данте, любов, яка рухає сонце та інші зорі, підштовхує, веде нас до присутності Бога, Який дарує нам надію і майбутнє. В ситуації кризи найкращою поведінкою є стати перед Богом з прагненням віднайти віру, щоб могти і далі прямувати життєвою дорогою. Зі Свого боку, Господь з великою радістю приймає наше прагнення й дарує нам світло, яке провадить нас життєвим паломництвом. Таким є досвід святих, святого Івана від Хреста і святої Терези від Дитяти Ісуса. Однак, на 2013 рік були призначені численні завдання, які я не почувався в силах довести до кінця.

Що це були за завдання?

Зокрема, вже була визначена дата Всесвітнього Дня Молоді, що мав відбутися влітку 2013 року в Ріо-де-Жанейро у Бразилії. Щодо цього я мав два чіткі переконання. Після досвіду подорожі до Мексики і Куби я вже не почувався в стані здійснити таку вимогливу подорож. Крім того, згідно з установками, залишеними Іваном Павлом ІІ щодо цих днів, фізична присутність Папи була незамінною. Неможливо було думати про телеміст чи інші форми, надані технологіями. Також і це було обставиною, задля якої зречення стало моїм обов’язком. Врешті, я мав упевнену віру в те, що навіть без моєї присутності Рік віри звершиться добре. Віра, у дійсності, – це благодать, великодушний Божий дар віруючим. Тому, в мене було стійке переконання в тому, що мій наступник, як це пізніше підтвердилося, однаково приведе до доброго завершення згідно з Господньою волею ту ініціативу, яку я розпочав.

Відвідуючи базиліку на Коллемадджіо в Аквілі, Ви поклади паллій на вівтар Целестина V. Чи можете сказати, коли прийняли рішення про те, що мусите зректися виконування Петрового служіння задля добра Церкви?

Подорож до Мексики і Куби була для мене дуже гарною і зворушливою під різним оглядом. У Мексиці мене вразила зустріч із глибокою вірою численної молоді, досвід їхнього радісного захоплення Богом. Одночасно, я був вражений великими проблемами мексиканського суспільства та заанґажуванням Церкви у пошук, відштовхуючись від віри, відповідей на виклики бідності й насильства. Немає, натомість, потреби згадувати про те, як на Кубі я був вражений, побачивши як Рауль Кастро бажав провадити свою країну новим шляхом, але не перериваючи тяглости з минулим. Також і тут мене дуже вразило те, як мої співбрати в єпископстві намагаються знаходити орієнтири для цього важкого процесу, посилаючись на віру. Але тоді ж, однак, я повністю відчув обмеження своїх фізичних можливостей. Насамперед, я усвідомив, що в майбутньому вже не зможу переносити трансокеанські перельоти задля проблеми часових поясів. Очевидно, я обговорював ці проблеми зі своїм лікарем, доктором Патріціо Поліскою. Ставало дедалі яснішим, що я вже не зможу взяти участь у Всесвітньому Дні Молоді в Ріо-де-Жанейро влітку 2013 р., бо цьому ясно заважала проблема різниці часу. Відтоді я в доволі короткому проміжку часу мусів прийняти рішення про дату свого відходу.

Після зречення багато-хто уявляв середньовічні картини, супроводжувані сенсаційними заявами та гучними обвинуваченнями. Настільки, що оглядачів застало зненацька, майже розчарувало, Ваше рішення залишитися в межах Святого Петра, відійти до монастиря Mater Ecclesiae. Як визріло це рішення?

Я неодноразово відвідував монастир Mater Ecclesiae від його заснування. Я часто приходив туди, щоб відслужити Святу Месу для монахинь, які там по-черзі проживали. Востаннє перед зреченням я там був, беручи участь у святкуванні річниці заснування Згромадження Сестер Візиток. Свого часу Іван Павло ІІ вирішив, що дім, який раніше використовувався як помешкання для директора Радіо Ватикану, повинен стати місцем споглядальної молитви, своєрідним джерелом живої води у Ватикані. Знаючи про те, що тієї весни завершувалося трирічне служіння в цьому монастирі сестер візиток, до мене прийшло усвідомлення, що це могло би стати місцем, де я міг би по-своєму продовжувати служіння молитви, для якого Іван Павло ІІ призначив цей дім.

Не знаю, чи Ви бачили те фото кореспондента ВВС, на якому зображено, як в день Вашого зречення блискавка вражає купол базиліки святого Петра. Для багатьох ця картина була знаком занепаду, навіть приходу кінця світу. Тепер мені спадає на думку: в той час, як очікували оплакування переможеного чоловіка, розтоптаного історією, бачу перед собою спокійного і сповненого довіри мужа…

Я абсолютно згідний. Я би дійсно мусів переживати, якби не був переконаним у тому, що сказав на початку свого понтифікату, що я є простим і покірним робітником у Господньому винограднику. Я від початку знав про свої обмеження і приймав їх, як завжди намагався це чинити протягом свого життя, в дусі послуху. Так, були більші чи менші труднощі понтифікату, але також не бракувало благодаті. Я розумів, що все те, що я повинен робити, я вже не міг робити сам, і, таким чином, я був майже змушений віддатися в Божі руки, ввіритися Ісусові, з Яким, крок-за-кроком, пишучи свою кригу про Нього, відчував зв’язок давньої і дедалі глибшої дружби. Далі, в цьому була присутня Божа Матір, Мати надії, Яка була надійною опорою в труднощах і близькість Якої я завжди відчував, проказуючи святу вервицю та відвідуючи Марійські санктуарії. Врешті, були святі, мої товариші в мандрівці життям: святий Августин і святий Бонавентура, мої духовні вчителі, а також святий Венедикт, гасло якого: «ніщо не ставити перед Христом», ставало мені дедалі ближчим, та Ассізький бідняк святий Франциск, який першим відчув, що світ є дзеркалом творчої любові Бога, від якої ми походимо і до якої прямуємо…

Отож, лише духовне утішення?

Ні, мій шлях не був супроводжуваний лише згори. Я щодня отримував численні листи не лише від великих цього світу, але також і від смиренних простих людей, які хотіли повідомити мені про свою близькість і молитву за мене. З цього, також і під час важких моментів, походили довір’я та впевненість у тому, що Церкву провадить Господь, і що можу повернути в Його руки той мандат, який Він мені вручив у день мого обрання. Зрештою, ця підтримка не припинилася і після мого зречення, за що можу лише дякувати Господеві та всім тим, які висловили й надалі висловлюють мені свою любов.

У своєму прощальному слові до кардиналів 28 лютого 2013 року Ви вже відтоді обіцяли послух своєму наступникові. Тим часом, у мене склалося враження, що Ви запевнили Папи Франциска також людяність та щирість. Якими є стосунки з Вашим наступником?

Послух моєму наступникові ніколи не піддавався дискусії. Але крім того, існує почуття глибокого сопричастя і дружби. В момент його обрання я відчув, як і багато інших людей, спонтанне почуття вдячності Божому провидінню. Після двох Пап, що походили з Центральної Європи, Господь, так би мовити, скерував погляд на Вселенську Церкву, запрошуючи нас до ширшого, ще більш католицького сопричастя. Я особисто був глибоко зворушений надзвичайною людяністю Папи Франциска щодо мене. Відразу після обрання він намагався зателефонувати до мене. Ця спроба була невдалою, і він мені відразу зателефонував після зустрічі з Вселенською Церквою в лоджії базиліки Святого Петра, і промовляв до мене надзвичайно щиро. З того часу він мене обдарував чудесними батьківсько-братерськими стосунками. До мене часто надходять маленькі подарунки та власноручні листи. Перед тим, як вирушити у тривалі подорожі, Папа завжди мене відвідує. Людська зичливість, з якою він до мене ставиться, є для мене особливою ласкою на цьому останньому етапі мого життя, за яку я йому можу бути лише вдячним. Те, що він говорить про відкритість до людей, не є лише словами. Він їх впроваджує в життя зі мною. Нехай же Господь, у свою чергу, дасть йому щодня відчувати Свою зичливість. Про це прошу Господа, молячись за нього.

Джерело:  http://uk.radiovaticana.va/news/2016/08/26/