Як священики, ми є свідками і служителями милосердя нашого Отця, покликаними наслідувати Його в надмірі милосердя, що проявляється у двох середовищах, якими є зустріч та Його прощення. Такими думками Папа Франциск поділився зі священиками Римської дієцезії, які зібралися в базиліці Святого Петра у Ватикані у Великий Четвер 24 березня 2016 року на Святу Месу посвячення мира.
На початку проповіді, коментуючи євангельську розповідь про те, як Ісус навчав у синагозі в Назареті, Наступник святого Петра зазначив, що Його слова про те, що здійснилися пророцтва, мали б викликати оплески та сльози на очах слухачів. Однак, навпаки, бачимо погорду, і ті, які спочатку дивувалися знакам, які Він чинив, і словам благодаті з Його уст, згодом підступно запитували: «Хіба він не син Йосифа, теслі?». «Таким чином, – додав проповідник, – здійснювалося те, що Богородиці прорік старець Симеон: Він буде “знаком протиріччя”. Своїми словами й жестами Ісус спричиняється до того, що виходить на яв те, що кожна людина носить у серці».
За словами Святішого Отця, ми покликані «вести добру борню», про яку пише святий Павло у Посланні до Тимотея, там, де «Господь звіщає добру новину безумовного Отчого милосердя до найбідніших, найвіддаленіших і пригноблених». Адже Ісус не змагається за зміцнення влади, але намагається зламати загороди, щоб відкрити пролом для «потоку милосердя, яке Він разом з Отцем і Духом прагне вилити на землю».
«Милосердя нашого Бога є безмежним та незбагненним. Ми висловлюємо динамізм цього таїнства, як милосердя, що завжди «зростає», яке постійно в русі та щодня намагається зробити крок уперед, хоча б маленький крок,на нічийній землі, де панували байдужість і насильство», – вів далі Папа, вказуючи на те, що вираженням цього динамізму є милосердний Самарянин. І кожен з нас, за його словами, поглянувши на своє життя, відкриватиме, «як Господь застосовував до нас милосердя».
«Як священики, – сказав Єпископ Риму, – ми є свідками і служителями дедалі більшого милосердя нашого Отця. На нас лежить солодке й утішаюче завдання втілювати його, як це чинив Ісус, Який “проходив, благословляючи й оздоровлюючи” тисячами способів, аби досягнути всіх. Ми можемо прикластися до його інкультурації, щоби кожна людина отримала його в своєму особистому життєвому досвіді, і, таким чином, могла його зрозуміти й здійснювати».
Святіший Отець зауважив, що в цей «Великий Четвер Ювілею Милосердя» він бажає поділитися думками про «два середовища», в яких Господь виявляє надмір свого милосердя. А оскільки «Він подає нам приклад», то також і ми «не повинні боятися цього надміру».
Першим таким середовищем є зустріч. «Він повністю віддається і таким чином, що під час кожної зустрічі безпосередньо переходить до відзначення свята», – сказав Папа, вказуючи на приклад милосердного батька, який кинувся в обійми блудному синові, що повертався, одягнув на його палець перстень, як знак синівства, та наказав приготувати бенкет.
«Споглядаючи з постійним подивом на цей надмір радості Отця, якому повернення сина дає змогу вільно висловити свою любов, без стримувань та дистанцій. ми не повинні боятися перестаратися у своїй подяці. Вірне наставлення можемо почерпнути від бідного прокаженого, який побачивши, що зцілився, залишає своїх дев’ятьох товаришів, які йдуть вчинити те, що їм наказав Ісус, та повертається, щоби припасти навколішки до стіп Ісуса, вголос прославляючи Бога та дякуючи Йому», – зауважив Святіший Отець.
У цьому контексті проповідник зауважив, що «милосердя все відновлює та повертає людині її первісну гідність», а тому «палка вдячність» є правильною відповіддю на нього. А тому варто запитати себе, чи після сповіді почуваємося святково, чи відразу переходимо до інших справ. Чи допомагаючи комусь милостинею, залишаючи час тому, хто отримує допомогу, висловити свою вдячність?..
Іншим середовищем, в якому бачимо, як Бог виявляє надмір милосердя, є прощення. Він «не лише прощає незліченні борги», але «без проміжних етапів переводить нас від найганебнішого сорому до найвищої гідності». Він дозволив грішниці обмити Його ноги, як тільки Симон Петро визнав свій гріх, Він підніс його до гідності «рибалки людей».
«Ми, натомість, маємо схильність розділяти два наставлення: коли ми соромимося гріха, то ховаємося та ходимо з похиленою головою, як Адам і Єва, а коли нас піднесено до якоїсь гідності, то намагаємося приховувати гріхи, нам подобається виставлятися напоказ, мало що не хизуватися», – зауважив Папа, додаючи, що наша відповідь на «щедре Господнє прощення» мала би полягати у «підтримуванні цього здорового напруження між сповненим гідності соромом та гідністю, яка вміє соромитися». Мова йде про наставлення того, хто «намагається впокорюватися та понижуватися», але здатний «прийняти те, що Господь його вивищує для добра місії, але не шукаючи у цьому уподобання».
Щоб збагнути, що означає «гідність, яка вміє соромитися», проповідник вказав на слова Ісаї, які Ісус коментував у синагозі Назарету, якими пророк передвіщав бідному, голодному й пригнобленому народові, що він стане «священичим народом». «Як священики, ми ототожнюємося з цим відкиненим людом, якого Господь спасає, і пригадуємо собі про те, що існує незліченна маса бідних, неписьменних та полонених людей, які перебувають у цьому стані тому, що інші їх гноблять», – наголосив Святіший Отець.
Як зауважив Єпископ Риму, звертаючись до співбратів у священстві, «кожен із нас знає, наскільки ми часто буваємо засліпленими, позбавленими прекрасного світала віри» не через відсутність Євангелії під рукою, але через «надмір вишуканої теології», відчуваємо духовну спрагу «не через брак Живої Води», але задля пошуків «полегшених» форм духовності, почуваємося в’язнями «віртуальної світськості», зазнаємо утисків «з боку тисяч споживацьких пропозицій». Й Ісус приходить, «щоб відкупити нас», перемінити «убогих і сліпих, полонених та пригноблених» у «служителів милосердя й утішення».
Джерело:
