Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ

19.12.1911-31.12.1981

Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.

Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.

Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.

Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.

Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.

Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.

Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.

Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).

Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.

Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.

Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.

Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.

Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ

Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р. 

Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ

19.12.1911-31.12.1981

Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.

Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.

Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.

Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.

Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.

Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.

Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.

Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).

Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.

Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.

Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.

Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.

Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ

Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р. 

Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ

19.12.1911-31.12.1981

Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.

Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.

Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.

Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.

Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.

Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.

Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.

Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).

Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.

Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.

Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.

Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.

Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ

Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р. 

Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ

19.12.1911-31.12.1981

Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.

Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.

Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.

Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.

Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.

Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.

Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.

Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).

Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.

Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.

Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.

Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.

Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ

Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р. 

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014