Отець Павло Петро Мадяр ЧСВВ

«Апостол Закарпаття»

(1923-1996)

Отець Йосиф Василь Завадяк ЧСВВ

1911-1958

Народився о. Йосиф 23 лютого 1911 р. в родині Юрія та Агафії Завадяків у с. Новоселиця, Міжгірського р-ну, на Закарпатті.

У 1921 році, розпочав навчання у сільській школі.

У 1923 р. поступив у Хустську гімназію, яку закінчив у 1927 році.

15 листопада 1927 р. вступив до Висиліянського Чину і розпочав Новіціят у Мукачівському монастирі.

З 1929 р. по 1930 р. продовжив навчання у Малоберезнянському монастирі.

З 1930 – 32 рр. навчався у Василіянському монастирі в с. Лаврів, Самбірського району, Львівської області, де 29 червня 1932 р. прийняв перші обіти.

Філософію о. Йосиф вивчав у Добромильському монастирі в роках 1932-34.

У 1934-1936 рр. вивчав богословські науки в Кристинопольському монастирі (Львівська обл.). Опісля був знову скерований до Лаврівського монастиря, де закінчив навчання у 1937 р.

Після закінчення богословських студій, отця Йосифа призначили до Мукачівського монастиря, де 3-го травня 1937 р. він склав Богові Вічні обіти.

Мукачівський монастир – Новіціят – 1928 р.

19 серпня 1937 р. на празник Преображення Господнього, єпископ Павло Гойдич ЧСВВ, на Чернечій горі в Мукачеві висвятив о. Йосифа на священика.

Після прийняття пресвітерських свячень, о. Йосиф був направлений до Ужгородського монастиря. Оскільки тут діяла класична гімназія, о. Йосиф викладав класичні, європейські мови та інші предмети.

Восени 1938 р. Протоігумен Провінції Святого Миколая на Закарпатті, отець Полікарп Булик ЧСВВ, скерував о. Йосифа на навчання в Архієпископську гімназію у м. Кромержиж, що у Східній Моравії, де він на протязі року здавав екзамени з різних предметів.

27 липня 1939 року, о. Йосиф став настоятелем у Малоберезнянському монастирі.

Мукачівський монастир – 1928 р.

В лютому 1941 р., разом з о. Антонієм Станканинцем ЧСВВ, о. Полікарпом Лозаном ЧСВВ, о Мелетієм Малиничом ЧСВВ та о Діонізієм Дребітком ЧСВВ, о. Йосиф був арештований угорським урядом за те, що чинив опір політиці „мадяризації”. В Ужгородському монастирі, де зібрали всіх заарештованих, над затриманими Ченцями провели слідство і відправили їх до в’язниці у м. Будапешт (Угорщина), а опісля – до Будапештського монастиря отців Єзуїтів. Після місячного перебування у монастирі отців Єзуїтів в Будапешті, о. Йосифа, разом з іншими василіанами, під супровід конвою, відправили у Румунську Трансільванію до василіянського монастиря в с. Нікула, поблизу міста Герла.

У клопотанні про повернення о. Йосифа та інших отців на Закарпаття, в основному брав участь Протоігумен о. Леонтій Долгий ЧСВВ, в цьому йому допомагав єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка. За підтримки регентського комісара Вільгельма Томчані та папського нунція у Будапешті Анжело Ротта, 2 серпня 1942 р., Василіяни, серед яких був також о. Йосиф Завадяк ЧСВВ, змогли повернутися на Закарпаття.

Після повернення з заслання, о. Йосиф був направлений до Боронявського монастиря. У 1947 р. став Ігуменом цього монастиря.

Однак, у травні 1948 року, рішенням Обласної Ради, монастир у Бороняві було ліквідовано. Після цього, єпископ Мукачівської єпархії, призначив о. Йосифа парохом у с. Діброва, Тячівського району.

У березні 1949 р. представники радянської влади заборонили йому священнодіяти та запропонувала перейти до російського православ’я. Не добившись він нього згоди, 16 липня 1950 р. о. Йосифа заарештували, а Закарпатський обласний суд, 26 серпня 1950 р. засудив його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна . Після суду з Ужгорода він був направлений через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу м. Воркути.

21 червня 1956 р. о. Йосиф Завадяк ЧСВВ був звільнений і повернувся на Закарпаття оселившись у м. Хусті. Влаштувавшись на роботу в Рокосівському кар’єрі, де працював з 1956 по 1958 р., одночасно підпільно обслуговував греко-католиків у Хусті та в околиці.

В період підпільного існування греко-католицької Церкви, о. Йосиф був висвячений на єпископа. Інформація ця зберігалася у великій таємниці. Про це лише знали довірені місцеві співбрати по Чину.

О. Йосиф, перебував під постійним наглядом органів безпеки, неодноразово отримував від них попередження й перестороги за свою, так би мовити, антирадянську діяльність. Однак, ці перестороги не стримували завзятого Василіянина у службі Богові й українському народові.

Завдяки йому, Боронявський монастир став „гарячою точкою” для атеїстичного режиму, який панував у той час. Незважаючи на те, що 12 жовтня 1956 р. монастир у Бороняві передали під семирічну школу, на свято Іллі, яке традиційно проводилося в монастирі 2 серпня, було вирішено провести відпуст. Сюди була викликана міліція. Повідомлялося також, що на святі був присутнім о. Йосиф Завадяк ЧСВВ, який намагався відправити богослужіння. Після цього з’явилося Рішення №553 Закарпатської обласної ради від 10 жовтня 1957 р. про часткову зміну попереднього рішення. Згідно з новим рішенням заборонялося передавати школі церкву монастиря при одночасній забороні її розбирати. Стало очевидним, що о. Йосиф Завадяк заважав керівництву держави.

Завзята праця незламного Василіянина показувала його ворогам, що він не „тростина, яку колише вітер”, якого – як вони вважали − під тиском можна намовити чи підкупити. В ньому бачили щось більше – силу, яка розпалювала ревність в інших душпастирях й закликала співбратів до діяльності й свідчення.

ГУЛАГ, м. Воркута, 1953 р. – Святвечір

В празник Введення в храм Пресвятої Діви Марії, 4 грудня 1958р. зранку при узбіччі дороги, що веде до Хуста, було знайдено напівживого отця Завадяка. Того ж самого дня він помер у лікарні. За словами очевидців, в той день на нього було скоєно замах такого самого типу, що й на єпископа Теодора Ромжу. На Василіянина наїхав вантажний автомобіль, а опісля, ті, що були в авто, добивали ченця залізними предметами. Один з мешканців околиці ще підібрав о. Йосифа й завіз до лікарні, де той перед смертю прийшов до тями, а опісля упокоївся не лише від побоїв, але й „за стараннями збоку”.

Поховали о. Йосифа на Хустському міському цвинтарі.

12 травня 2000 року відбулося урочисте перезахоронення тлінних останків о. Йосифа ЧСВВ. Численний процесійний хід з мощами о. Завадяка, від Хуста до Боронявського монастиря, очолив єпископ Іван Маргітич, тодішній ігумен Боронявського монастиря о. Атанасій Чейпеш і близько 50 священиків, монахів і монахинь та вірних.

25 лютого 1992 р. о. Йосифа Завадяка ЧСВВ, було реабілітовано на підставі Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р.

Тлінні останки о. Йосифа Завадяка ЧСВВ зберігаються у престолі в монастирській каплиці Боронявського монастиря.

*******************

Фотографії з життя о. Йосифа Завадяка ЧСВВ

Мукачівський монастир – 1940-ві рр.

Ужгородський монастир – 1930-ті рр.

Часи класичної гімназії в Ужгородському монастирі

Після заслання в Румунію – 1942 р.

Перед засланням в Румунію. Будапешт – 1941 р.

Архієпископська гімназія у Кромержижі (Моравія)

Владика Гавриїл Юрій Блажовський ЧСВВ

Народився єпископ Гавриїл у Блажові, Шаришського комітату, в родині Манкович; згодом змінив своє прізвище на Блажовський.

Життя брата Юліяна Миговича ЧСВВ, було тісно повʼязане з історією Мукачівської Чудотворної Ікони Божої Матері. Саме родина цього брата-василіянина, на прохання Настоятеля Мукачівського монастиря, довший час переховувала Ікону Божої Матері під час панування Радянської влади, а потім і сам брат Юліян зберігав її у підпіллі в своєму помешканні.

Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ

19.12.1911-31.12.1981

Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.

Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.

Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.

Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.

Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.

Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.

Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.

Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).

Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.

Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.

Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.

Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.

Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ

Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р. 

14.02.1915 р. – 07.11.1989 р.

Теодор Сідей (ієромонах Іван ЧСВВ) народився 14 лютого 1915 р. в сім’ї хлібороба Івана Сідея в с. Верхня Колочава (у 1939 р. перейменовано в с. Негровець) Міжгірського р-ну.

Життя брата Юліяна Миговича ЧСВВ, було тісно повʼязане з історією Мукачівської Чудотворної Ікони Божої Матері. Саме родина цього брата-василіянина, на прохання Настоятеля Мукачівського монастиря, довший час переховувала Ікону Божої Матері під час панування Радянської влади, а потім і сам брат Юліян зберігав її у підпіллі в своєму помешканні.

19.02.1906 р. – 30.10.1982 р.

Йосиф Сатмарій (ієромонах Іван ЧСВВ) Народився дня 19.02.1906 р., в селі Імстичево, де вже від половини 17-го сторіччя існував Василіяиський монастир. Батько його був дяко-вчителем і довголітнім старостою села. Його первісне прізвище було Симканич, але під натиском мадярів його батько був змушений змінити своє родинне прізвище на Сатмарій.

14.02.1915 р. – 07.11.1989 р.

Теодор Сідей (ієромонах Іван ЧСВВ) народився 14 лютого 1915 р. в сім’ї хлібороба Івана Сідея в с. Верхня Колочава (у 1939 р. перейменовано в с. Негровець) Міжгірського р-ну.

Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ

18.09.1914-25.07.1988

Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.

Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.

В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.

Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.

Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.

Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.

Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.

Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).

Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.

Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.

„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.

Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.

В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.

Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.

Війшов до вічності 25 липня 1988 року.

Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.

Нехай буде йому Вічная памʼять!

• Матеріали зібрав: о. Франціск Онисько ЧСВВ

бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.

Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.

Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014