19.02.1906 р. – 30.10.1982 р.
Йосиф Сатмарій (ієромонах Іван ЧСВВ) Народився дня 19.02.1906 р., в селі Імстичево, де вже від половини 17-го сторіччя існував Василіяиський монастир. Батько його був дяко-вчителем і довголітнім старостою села. Його первісне прізвище було Симканич, але під натиском мадярів його батько був змушений змінити своє родинне прізвище на Сатмарій.
Життя брата Юліяна Миговича ЧСВВ, було тісно повʼязане з історією Мукачівської Чудотворної Ікони Божої Матері. Саме родина цього брата-василіянина, на прохання Настоятеля Мукачівського монастиря, довший час переховувала Ікону Божої Матері під час панування Радянської влади, а потім і сам брат Юліян зберігав її у підпіллі в своєму помешканні.
Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ
18.09.1914-25.07.1988
Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.
Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.
В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.
Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.
Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.
Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.
Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.
Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).
Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.
Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.
„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.
Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.
В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.
Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.
Війшов до вічності 25 липня 1988 року.
Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.
Нехай буде йому Вічная памʼять!
бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.
Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.
Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014
19.02.1906 р. – 30.10.1982 р.
Йосиф Сатмарій (ієромонах Іван ЧСВВ) Народився дня 19.02.1906 р., в селі Імстичево, де вже від половини 17-го сторіччя існував Василіяиський монастир. Батько його був дяко-вчителем і довголітнім старостою села. Його первісне прізвище було Симканич, але під натиском мадярів його батько був змушений змінити своє родинне прізвище на Сатмарій.
14.02.1915 р. – 07.11.1989 р.
Теодор Сідей (ієромонах Іван ЧСВВ) народився 14 лютого 1915 р. в сім’ї хлібороба Івана Сідея в с. Верхня Колочава (у 1939 р. перейменовано в с. Негровець) Міжгірського р-ну.
Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ
19.12.1911-31.12.1981
Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.
Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.
Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.
Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.
Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.
Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.
Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.
Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).
Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.
Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.
Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.
Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.
Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.
Нехай буде йому Вічная памʼять!
бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ
Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р.
Брат Марʼян Степан Кубічка ЧСВВ
19.12.1911-31.12.1981
Народився Степан Кубічка, у монашестів Марʼян, 19 грудня 1911 року, в с. Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сімʼї землеробів.
Був четвертою дитиною, з-поміж шести у сімʼї.
Батьки рано відійшли до вічності: мама Марія – у віці 42 роки, а батько Юрій – у віці 49 років.
Також, того самого року, що й батько (1928 р.), відійшли до вічності дві сестри: Анна – у віці 20 років, та Марія – у віці 22 роки.
Степан закінчив вісім класів школи у Малому Березному, після чого вчився три роки на коваля.
Здобувши фах коваля, вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, де пройшов монаший вишкіл і склав Вічні Обіти.
Після приходу Радянської влади, був переведений до Малоберезнянського монастиря, після скорого закриття якого, короткий час проживав із співбратами на сільській фарі, поки не закрили і її.
Серед безвихідного становища, із проживанням йому допомагали місцеві жителі (Дяк Шіпош Василь – Малий Березний).
Бр. Марʼян був змушений влаштуватися на державну роботу, однак прийняли його лише сторожем у Великоберезнянський промкомбінат. Переселився жити до Великого Березного. Спочатку жив у родички Саболчик Анни, опісля – в сімʼї Булавчаків, які оздобили для нього кімнату в новозбудованому будинку.
Попри державну роботу, бр. Марʼян прислуговував у костелі, не пропускаючи жодної Служби Божої. Потай вчив у костелі дітей Катехизму. Також підпільно ходив на молитву у с. М. Березний, яка проводилася в домі п. Єлизавети Цьоми-Кочіш.
Після виходу на пенсію, допомагав по господарству у домі, де проживав. З часом переселився до М. Березного і замешкав в сімʼї рідного брата.
Разом із своїм братом Арсенієм, теж василіянином, відзначалися витривалістю, працьовитістю, чесністю та жертовністю. Вони були для багатьох прикладом життя і вірності своєму покликанню.
Упокоївся бр. Марʼян 31 грудня 1981 р. Поховали його на цвинтарі у с. Малому Березному. Монаший похорон підпільно відслужив о. Борис Краснобродський ЧСВВ.
Нехай буде йому Вічная памʼять!
бр. Мар’ян з рідним братом Арсенієм Кубічкою ЧСВВ
Вшанування пам’яті бр. Мар’яна Кубічки ЧСВВ – 21.10.2014 р.
Владика Гавриїл Юрій Блажовський ЧСВВ
Народився єпископ Гавриїл у Блажові, Шаришського комітату, в родині Манкович; згодом змінив своє прізвище на Блажовський.
Юрій Краснобродський (о. Борис ЧСВВ) народився 5 вересня 1915 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського району, Закарпатської області, у багатодітній сім’ї землеробів, в якій був найстаршим із шести дітей.
Початкову школу закінчив в рідному селі, а горожанську – у Великому Березному.
За спогадами самого о. Бориса, одного разу в неділю, у монастирі Отців Василіян в Малому Березному, ченці-богослови, які там навчалися, вийшли перед іконостас на Велике Славословʼя і дуже гарно співали. Йому цей спів так сильно запав в серце, що він почав молитися до Пресвятої Богородиці, аби допомогла йому навчитися так само співати. З того часу у нього зародилося бажання стати монахом.
Юрій вступив до монастиря Отців Василіян у Мукачеві 1 вересня 1933 року.
Після кандидатури і новіціяту, вивчав класичні мови і філософію в Мукачівському та Лаврівському монастирях. А у 1940 році вступив до Ужгородської богословської академії. Крім того, грав в Чернечому оркестрі Мукачівського монастиря.
8 листопада 1942 року – склав Вічні обіти в Маріяповчанському монастирі (теперішня Угорщина).
31 січня 1943 – отримав Святу Тайну Священства з рук Преосвященного єпископа Вартолемея Дудаша в Марія Повчі.
Після священичих свячень виконував служіння в Мукачівському монастирі.
У 1946 році був переведений до Ужгородського монастиря де був помічником Настоятеля.
Опісля, на прохання місцевого єпископа, о. Борис обслуговував парафію у с. Великі Комʼяти (Виноградівський район).
Також проживав у Боронявському монастирі, а перед остаточною ліквідацією Василіянських монастирів на Закарпатті – в Імстичівській обителі, куди були насильно звезені усі Василіяни.
Ще у 1946 році, Протоігумен Василіян на Закарпатті о. Антоній Мондик ЧСВВ, повідомив ченців про можливе закриття монастирів новою владою. Молодшим, які лише розпочали своє монаше життя, радили повертатися додому. А тих, що вже склали Богові Вічні обіти і були священиками, попереджали про можливе переслідування, якщо вони не згодяться перейти на «православʼя».
Невдовзі, у 1947 році, було виселено всіх Василіян з Мукачівського монастиря. Так само було закрито Боронявський та Малоберезнянський монастирі. Єдиним пристановищем залишився тільки Імстичівський монастир, але й він був у той час для Василіян більше вʼязницею, ніж монастирем.
У 1950 році, коли монастир в Імстичеві було ліквідовано, о. Борис був змушений повернутися до свого родинного дому у Малий Березний, із забороною священнослужіння та під пильним наглядом органів безпеки. Від цього часу, починається його підпільна діяльність.
Як звичайний громадянин, він працював на різних роботах: майстром по лісу у ліспромгоспі в Турʼї Реметі, водієм вантажного автомобіля в райспоживспілці у Великому Березному та продавцем і бухгалтером.
А вночі, підпільно служив людям як священик: відправляв Служби Божі, сповідав, хрестив, вінчав…
Однак все це відбувалося з частими допитами, наглядами та провокаціями з боку атеїстичного режиму.
Після смерті свого рідного брата, о. Борис проживав у домі його сімʼї в Малому Березному, допомагаючи виховувати осиротілих дітей. Сам мав маленьку кімнату, яка була для нього також каплицею, де він щодня таємно служив Службу Божу, на яку приходили й односельчани.
Довгі роки підпілля, о. Борис був свідком нищення Василіянського монастиря у Малому Березному.
Після закриття обителі, її приміщення, у 1948 році, було передано Ужгородському Державному Університету і відкрито першу стаціонарну біологічну базу, а в церкву перетворили на спортзал для студентів. У 1958 році, тут відкрито школу-інтернат для розумово-відсталих дітей. В 1971 році, поряд з монастирськими приміщеннями розпочато будівництво навчального корпусу інтернату, і після завершення будівництва, монастир перетворився на спальний корпус, а церква – на склад будівельних і господарських матеріалів.
Після довголітнього підпільного служіння, у 1989 році, о. Борис наважився вперше прилюдно відслужити Службу Божу біля монастиря на Чернечій горі, перед празником Зіслання Святого Духа, на яку прийшло біля 30 людей. Другу Службу Божу він відслужив біля напівзруйнованої каплиці перед вʼїздом до монастиря на свято Благовіщення, на яку вже зібралося біля 200 осіб. Це викликало обурення з боку дирекції інтернату, в результаті чого, о. Бориса оштрафували на 25 карбованців. Однак з того часу, незважаючи на доноси та погрози, богослужіння біля каплиці від проводив вже щонеділі. А на свято Воскресіння Христового, о. Борис відслужив співану Службу Божу зі свяченням пасок біля монастирської церкви, хоч для цього, на вимогу влади, потрібно було зібрати 300 підписів місцевих жителів, що було без труднощів зроблено.
У 1990 році, було офіційно зареєстровано греко-католицьку парафію в Малому Березному з передачею частини будівлі колишнього монастиря, а о. Бориса призначено парохом.
3 червня 1991 року, о. Борис, за допомогою місцевих жителів, вперше відслужив Службу Божу у монастирському храмі на свято Зіслання Святого Духа.
В тому часі, він взявся також за відновлення греко-католицької парафії у Великому Березному.
Коли всі монастирські приміщення у Малому Березному вже були звільнені та відновлено церкву, а при монастирі діяв Новіціят, о. Борис протягом певного часу (1996-1997) був Магістром для кандидатів та новиків. А опісля, був в цьому монастирі для молодих ченців сповідником та безцінним духовним провідником.
3 травня 2003 року, на 88-му році життя, 70-му чернечого покликання, 60-му священнослужіння, о. Борис Юрій Краснобродський ЧСВВ, відійшов до вічності і був похований на чернечому цвинтарі при Малоберезнянському монастирі.
Вічная йому памʼять!
Лаврів, 1936 р.
Монаший оркестр, Мукачево, 1936 р.
Василіянський монастир у Маріяповчі. Після складення Вічних обітів, 1942 р.
Василіянський монастир у Маріяповчі. Після священичих свячень, 1943 р.
Малоберезнянський монастир, 1994 р.
Каплиця Малоберезнянського монастиря. о. Мелетій Малинич ЧСВВ і о. Борис Краснобродський ЧСВВ.
Малоберезнянський монастир, 1996 р.
Могила о. Бориса Краснобродського ЧСВВ
Брат Арсеній Андрій Кубічка ЧСВВ
18.09.1914-25.07.1988
Андрій Кубічка, у монашестві Арсеній, народився 18 вересня 1914 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського округу, Подкарпатської Русі, в багатодітній селянській сім’ї. Андрій був п’ятою дитиною, а всіх у сім’ї було шестеро: дві доньки і чотири сини.
Батьки Андрія рано відійшли до вічності. Мама Кубічка Марія, родом з Малого Березного, померла восени 1925 р., на 42 році життя. Батько Кубічка Юрій, родом з Великого Березного, помер на початку 1928 р., на 49 році життя.
В тому ж 1928 році, померли дві сестри Андрія: Анна – на 20 році життя і Марія – на 22 році життя.
Так в сім’ї залишилися четверо братів: Іван, Степан, Андрій і Юрій.
Початкову освіту Андрій здобув у Малоберезнянській народній школі, закінчивши вісім класів. Опісля, здобував професію шевця у Великому Березному, однак згодом перервав навчання і вступив до Василіянського Чину, отримавши монаше ім’я Арсеній.
Після закінчення вступного вишколу у Мукачівському монастирі, брат Арсеній проживав в Імстичівському монастирі, а з приходом Радянської влади на Закарпаття, був переведений до Малоберезнянського монастиря.
Невдовзі почалося переслідування греко-католицької церкви і Василіянський монастир у Малому Березному було закрито, а Настоятеля о. Миколая Шепу ЧСВВ – заарештовано.
Деякий час, брати-монахи разом з о. Мелетієм Малиничем ЧСВВ, проживали у сільському парафіяльному будинку, але й звідти їх „попросили” висилитись. Таким чином, монахи, які „пішли за Христом”, опинилися в ситуації, про яку колись сказав Господь: „Лисиці мають нори, й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити” (Мт. 8, 20).
Спочатку, брат Арсеній жив у Юрія Шіпоша – мешканця Малого Березного. В цьому часі бр. Арсеній влаштувався на роботу у Жорнавський лісокомбінат, де працював бджолярем. А опісля працював в будівельній організації у Великому Березному.
Дізнавшись, що у сусідньому селі Мирча, господар Василь Балаж здає одну кімнату, бр. Арсеній переселився туди.
„Ану чи не поступиться вчорашній монах?!” – говорили між собою мешканці села. Однак бр. Арсеній продовжував жити монашим життям, не зважаючи на пануючий тоді атеїстичний режим. Його кімната у с. Мирча була більше схожа на каплицю, ніж на звичайне помешкання. А щонеділі, він їздив на Службу Божу у костели Великого Березного та Перечина.
Наступним місцем проживання бр. Арсенія стала хатина померлого місцевого гончаря. Після того, як бр. Арсеній поселився в тій старій хаті, для місцевих жителів вона почала пригадувати церковний майдан у колись діючому Малоберезнянському монастирі. Проживаючи ще в монастирі, бр. Арсеній був там садівником і квітникарем. Завдяки його праці, монастирське подвір’я завжди було озеленене та прикрашене квітами. Ось так і подвір’я хатини у с. Мирчі, після оселення в ній бр. Арсенія, стало подібним на те монастирське подвір’я – тут був впорядкований сад і цілий квітник, який також служив потребам мешканців села. Але найголовніше – помешкання бр. Арсенія було прикрашене святістю.
В старшому віці, бр. Арсеній працював шевцем у селі та ремонтував людям взуття.
Його часто відвідували: о. Борис Краснобродський ЧСВВ, Волосянська Марія та Хохрун Марія.
Війшов до вічності 25 липня 1988 року.
Похований на сільському цвинтарі у рідному Малому Березному.
Нехай буде йому Вічная памʼять!
бр. Арсеній з рідним бр. Мар’яном.
Могила бр. Арсенія на сільському цвинтарі у Малому Березному.
Вшанування пам’яті бр. Арсенія – 21.10.2014
