ТРИ ПРОВІДНІ ПОСТАТІ ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ СВЯТОГО ЙОСАФАТА
Василіянський Чин Святого Йосафата, заснований на духовній спадщині Святого Василія Великого (329-379) Київським митрополитом Йосифом Веляміном Рутським (1574-1637) і Святим священномучеником Йосафатом Кунцевичем (1580-1623), які своєю духовністю і апостольською працею, спрямованою на об’єднання християн, відіграли вирішальну роль у розвитку Василіянського Чину.
Цими трьома аскетичними особистостями відображається початкова стадія Чину. В їхню духовну ідентичність входять три складові елементи: життя у спільноті, апостольська праця і діяльність, спрямована на об’єднання християн.
Святий Василій Великий
Правила і твори Святого Отця нашого Василія надали життю у спільноті певної структури і скерували монахів на служіння Церкві. Згідно із Святим Василієм, монаше вдосконалення реалізується у спільноті, життя в якій є наслідуванням християн первісної Церкви. Таке спільне життя є одним із способів Божого поклику, щоб виконувати служіння проповіді Царства Божого на землі. Справжнім критерієм такого життя є дотримування Божих заповідей і цілковита підлеглість владі Святого Письма і Церкві. Кожен член монашої спільноти покликаний жертвувати собою за своїх співбратів, відрікаючись від виконання власної волі з метою якнайкраще служити ближньому в дусі братньої любові. Монах не живе для себе, але для добра своїх співбратів. Особиста харизма кожного монаха стає добром цілої спільноти. У спільноті легше виконувати Божі заповіді, виявляти любов до ближнього, вести духовну боротьбу, вдосконалюватися шляхом практикування євангельських рад. Святий Дух єднає серця братів у Господі нашім Ісусі Христі і своїми дарами підтримує й освячує спільноту.
У своїх 80-х Моральних Правилах Святий Василій зібрав біля 1500 уривків Святого Письма, які стали основою для зрозуміння його 55 Ширших Правил і 318 Коротших Правил. В усіх Василієвих правилах, як також у листах та інших творах, спостерігаємо чудову рівновагу, що гармонізує життя молитви й праці чернечої спільноти під проводом наставника.
Святий Василій, як і всі справжні великі Святі, даючи відповіді на духовні питання свого часу, відповідає на прагнення і проблеми всіх наступних монаших поколінь. Його Правила визначили назавжди суть монашества.
Дух Василієвого Правила висвітленийвибраними уривками з його творів перед Статутом нашого Чину, під назвою УСТАВ.
Митрополит Йосиф
Митрополит Йосиф розвинув василіянську концепцію спільнотного життя в Чині, впроваджуючи у своїх монастирях єдину дисципліну і підпорядковуючи їх єдиному настоятелю. Новий Чин поєднав у собі духовність Сходу й організаційний відбиток Заходу.
Статут Василіянського Чину змістовно відображає структуру, розвинену митрополитом Йосифом і шістьма капітулами-нарадами, які відбулися за його життя, як також і наступними.
Митрополит Йосиф поширив роль василіянських ченців у Церкві і в суспільстві та сприяв розвиткові душпастирської, виховної і місійної діяльності Східної Церкви. Згідно з його настановами, монахи не тільки повинні зберігати монастирський розпорядок, але й бути святими, вченими, готовими до виконання будь-якої місії та відкритими до потреб Церкви і суспільства.
Святий Йосафат
Побожність Святого Йосафата заохочувала до дисципліни і до чернечого духу, сприяючи в рішучий спосіб поширенню василіянського монашества. Його життя пройшло в молитві і проповідуванні як монаха, а потім як єпископа. Джерелом глибокої духовності Святого було літургійне життя, з якого він черпав силу і натхнення для свого апостольського служіння. Святий Йосафат постійно молився, але особливу любов мав до літургійних молитов Східної Церкви.
Прагненням Святого Йосафата було об’єднати всіх християн, тому він постійно молився: «Господи, нам єдність подай!», і за з’єднання християн він пожертвував своє життя. Мученицькою смертю він постраждав у 1623 році; в 1643 році був проголошений блаженним, а в 1867 р. ― святим.
У 1932 році Апостольський Престол надав Чинові офіційну назву: «Василіянський Чин Святого Йосафата».
