Якщо заглянути до скупих і ще все недописаних «Споминів» о. Кінаха, то його покликання направду треба приписати надзвичайному проводові Святого Духа. Від малку його серце схилялось до медичних студій, він щиро бажав стати лікарем, а тут якимсь чудом Святий Дух запровадив ідейного і статечного юнака до монастирських мурів, щоб став монахом, місіонером – лікувати душевні рани безсмертних душ.
Якщо заглянути до скупих і ще все недописаних «Споминів» о. Кінаха, то його покликання направду треба приписати надзвичайному проводові Святого Духа. Від малку його серце схилялось до медичних студій, він щиро бажав стати лікарем, а тут якимсь чудом Святий Дух запровадив ідейного і статечного юнака до монастирських мурів, щоб став монахом, місіонером – лікувати душевні рани безсмертних душ.
Якщо заглянути до скупих і ще все недописаних «Споминів» о. Кінаха, то його покликання направду треба приписати надзвичайному проводові Святого Духа. Від малку його серце схилялось до медичних студій, він щиро бажав стати лікарем, а тут якимсь чудом Святий Дух запровадив ідейного і статечного юнака до монастирських мурів, щоб став монахом, місіонером – лікувати душевні рани безсмертних душ.
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
«…Богослуження без Церкви є самозапереченням. Якщо всі [священики і вірні] працюють лише для того, щоб самим стати субʼєктом богослуження, існує небезпека, що із богослуження зникає і спільний субʼєкт – Церква і Той, хто діє у богослуженні. Бо дуже часто забувається, що богослуження має бути ділом Господнім (OpusDei), в якому першодіючим є Бог, і лише через Його дію ми можемо долучитись, а наші дії можуть стати спасаючими для інших. Якщо якесь молитовне зібрання святкує лише себе, тоді воно святкує цілком нерозумно. Бо воно не є причиною богослуження. Тому можна часто спостерігати, що загальна активність призводить раптом до нудного богослуження. У богослуженні не може щось відбуватись, якщо відсутнім є Той, на кого чекає увесь світ» (Венедикт XVI).
Стаття про о. Діонізія Дребітка ЧСВВ (1911-1976), присвячена 300-літньому ювілею Боронявського монастиря Отців Василіян.
