Після навернення, наступним етапом духовного розвитку християнина є життя в чеснотах, які є віддзеркаленням образу Божого. Чесноти, згідно з наукою Св. Василія Великого, не є якоюсь новою, набутою якістю, а продовженою вродженою силою, яку заглушили зіпсовані злом думки і пристрасті. З цього випливає, що Бог, покликавши людей до життя, від самого початку обдарував їх здатністю до життя в чеснотах, життя згідно з Його заповідями.

Розвиток чесноти надії, згідно з наукою Святого Василія Великого, допомагає бачити присутність Бога кожної миті життя у всьому світі, який оточує християнина, пробуджує обожнювання й прагнення бути вдячним Творцеві.

Уміння пробачати й виявляти любов до ближнього, згідно науки Святого Василія Великого, перевіряється в щоденному житті у спільноті. Християнин, який у взаєминах з іншими керується любовʼю, є знаком присутності Божої любові серед людей. Людина, яка живе цією чеснотою, готова до посвяти й жертви задля інших, ідучи за прикладом Господа. Вона забуває про себе і свої потреби, щоби могти служити іншим.

Свій високий ідеал аскетичного життя, що його називає «правдивою філософією», Святий Василій опер на повний спокій душі. Цей спокій душі, як його розуміє Василій Великий, має в собі повну свободу від турбот цього світу (зовнішній елемент) і повний контроль над пристрастями (внутрішній елемент). Тільки тоді, мовить святий Отець, коли «розум не розсівається на зовнішнє оточення і не розгублюється, а радше підноситься до розважання про Бога», аскет зможе осягнути свою ціль.

Свій високий ідеал аскетичного життя, що його називає «правдивою філософією», Святий Василій опер на повний спокій душі. Цей спокій душі, як його розуміє Василій Великий, має в собі повну свободу від турбот цього світу (зовнішній елемент) і повний контроль над пристрастями (внутрішній елемент). Тільки тоді, мовить святий Отець, коли «розум не розсівається на зовнішнє оточення і не розгублюється, а радше підноситься до розважання про Бога», аскет зможе осягнути свою ціль.

Уміння пробачати й виявляти любов до ближнього, згідно науки Святого Василія Великого, перевіряється в щоденному житті у спільноті. Християнин, який у взаєминах з іншими керується любовʼю, є знаком присутності Божої любові серед людей. Людина, яка живе цією чеснотою, готова до посвяти й жертви задля інших, ідучи за прикладом Господа. Вона забуває про себе і свої потреби, щоби могти служити іншим.

В духовному розвитку християнина та його прагненні до зрілості, значну роль відіграє віра. Згідно з наукою Св. Василія Великого, вона є довірою до Божої любові.

Уміння пробачати й виявляти любов до ближнього, згідно науки Святого Василія Великого, перевіряється в щоденному житті у спільноті. Християнин, який у взаєминах з іншими керується любовʼю, є знаком присутності Божої любові серед людей. Людина, яка живе цією чеснотою, готова до посвяти й жертви задля інших, ідучи за прикладом Господа. Вона забуває про себе і свої потреби, щоби могти служити іншим.

Свій високий ідеал аскетичного життя, що його називає «правдивою філософією», Святий Василій опер на повний спокій душі. Цей спокій душі, як його розуміє Василій Великий, має в собі повну свободу від турбот цього світу (зовнішній елемент) і повний контроль над пристрастями (внутрішній елемент). Тільки тоді, мовить святий Отець, коли «розум не розсівається на зовнішнє оточення і не розгублюється, а радше підноситься до розважання про Бога», аскет зможе осягнути свою ціль.

Згідно з навчанням Св. Василія Великого, усі дари, якими наділена людина, – від Бога і було б зухвальством вважати їх виключно своєю власністю, а факт володіння ними трактувати як наслідок лише особистих зусиль. Усе, чим володіє людина, є проявом Божої доброти, любові і мудрості. Християнин, який пізнає правду про Бога, щораз більше усвідомлює, що все залежить від Нього. Тому повинен у простоті й покорі ставати перед Ним і дякувати за кожен день.