«Гляди! Уважай на себе!» (Втр.15,9) – Наука Св. Василія Великого
Бог, що нас сотворив, на те дав нам використовувати бесіду, щоб ми могли один одному відкривати задуми серця й завдяки спільній нам природі передавали собі взаємно думки, які видобуваємо з глибин серця, неначе з якогось засіку. Якби ми були сотворені з самою тільки душею, наші думки сходилися б безпосередньо самі з собою. Але наша душа творить нам думки під заслоною тіла, тому потребує слів і назв, щоб виявити назовні те, що криється в глибині душі. Отже, коли наш ум винайшов якийсь влучний вислів, тоді пливе на слові, неначе на човні, до того, хто його слухає. І коли застане він глибоку тишу й спокій, тоді бесіда доходить до вух учнів, неначе до спокійної й певної пристані. Коли ж, немов страшна буря, віє проти нього гамір слухачів, тоді, розбиваючись в повітрі, човен тоне. Отже, мовчанкою зробіть місце для бесіди моєї, бо може в ній знайдеться щось корисне, що заберете з собою!
