Коротко поговоримо про празник, щоб могли ми святкувати духовно. У кожного є свій спосіб святкувати; у служителя Слова він полягає у слові (тобто в духовнійнауці та розважанні), у такому слові, яке найбільше відповідає часові. І жодна краса так не звеселяє любителя красот, як любителя празників духовне святкування.
«Великі і вищі від усякого слова людського дари, які цього дня зіслав нам чоловіколюбний Бог, – тому всі разом радуймося і з захватом прославляймо нашого Владику. І справді, нинішній день для нас празник і торжество. Як чотири пори року йдуть одна за одною, так і в Христовій Церкві празник іде за празником й один відсилає нас до другого. Недавно ми відзначали памʼять хреста, страстей, воскресіння, потім вознесіння на небо Господа нашого Ісуса Христа, а цього дня ми врешті-решт дійшли до самої вершини благ, у сам кінець празників, прийшли до плодів Господньої обітниці: «проситиму я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя… Не полишу вас сиротами (Йо. 14, 16.18)» (св. Йоан Золотоустий).
«Що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, – про те думайте!» (Флп. 4, 8).
Чеснота – постійна і тверда схильність робити добро. Вона дозволяє людині не лише робити добрі вчинки, а й також давати від себе те, що є найкраще. Усіма своїми чуттєвими і духовними силами чеснотлива людина прямує до добра; вона живе ним і обирає його у своїх конкретних учинках:
«Уподібнитися Богові – ось мета чеснотливого життя» (Св. Григорій Нісський, Проповіді на Заповіді Блаженств, 1.).
Святе Таїнство Хрещення
«Того, що Боже, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2,11). Та Дух, що Його обʼявляє, дає нам пізнати Христа, Його живе Слово, але не виражає Себе Самого; Той, Хто «говорив через пророків» (Нікейсько-Константинопольськнй Символ віри: DS 150.), дає нам почути Слово Отця. Але Його Самого ми не чуємо. Ми пізнаємо Його лише в дії, у якій Він обʼявляє нам Слово і готує нас прийняти Його у вірі. Дух Правди, Який «відкриває» нам Христа, «не промовляє від себе» (Ів. 16,13). Таке утаєння, властиво Боже, пояснює, чому Його світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає», тимчасом ті, хто вірить у Христа, знають Духа, бо Він з ними перебуває (Ів. 14,17).
«Діву Марію визнають і вшановують як справжню Матір Бога і Відкупителя. Вона також справді є «Матірʼю членів [Христа], бо сприяла Своєю любовʼю народженню в Церкві вірних, які є членами цієї Голови» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 53).
«Марія – Мати Христа – є також Матірʼю Церкви» (Павло VI, Промова 21 листопада 1964 р.).
У 1762 р. Франциск Салезій Потоцький, тодішній власник Кристинополя, задумав заснувати у місті дім для місіонерів Чину св. Василія Великого.
о. Василь ЗІНЬКО, ЧСВВ,
«Про наше і чуже, святе і грішне»
Коли говорити про мову, то загал людей її уважає лише засобом спілкування чи порозуміння між людьми. Відповідь, однак, не є вичерпною і повною. Адже мова людини сотворена Богом, як і сама людина. А отже, вона має своє високе призначення.
Євангельські ради в Церкві
Євангельські ради посвяченої Богові чистоти, вбогості й послуху, що ґрунтуються на Господніх словах та прикладах і рекомендовані апостолами, Отцями, Вчителями й пастирями Церкви, – це божественний дар, що його Церква отримала від Господа свого і завжди зберігає завдяки його благодаті.
Християнин, який любить Бога, відчуває Його доброту і присутність, починає усвідомлювати, яке важливе місце він займає в Божих замислах. Святий Василій, посилаючись на Книгу Буття, підкреслює, що людину було покликано до життя «за образом і подобою» Божою завдяки великій любові.
