07.01.2011 р. Б.

Малий Березний

Високопреподобні Отці, Преподобні Брати,

Христос Народився!

У своїй Архиєрейській молитві, Ісус Христос висловив таке прохання до свого Небесного Отця: „… щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані” (Ів. 17, 21). Ці слова спонукають до висновку, що між людиною і Богом може існувати такий зв’язок, який існує між Христом і Отцем, а вони, разом із Святим Духом, настільки об’єднані, що будучи трьома Особами, творять Одного Бога.

До такого висновку схиляють ще інші слова Ісуса Христа: „Я виноградина, ви – гілки, − сказав він. − Хто перебуває в мені, а я в ньому – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Ів. 15, 5).

Отож, для нас, єдність з Ісусом Христом, чи не найважливіша справа. Без цієї єдності, − як виникає з вищезгаданих слів, − людське життя втрачає сенс. І хоч це виглядає невірогідним, все ж таки, будучи різними особами, людина і Христос, в духовному розумінні цього явища, можуть бути чимось „одним цілим”.

Якщо проаналізувати прихід у цей світ Ісуса Христа, його діяльність, як також специфічність його Божества, то можна зауважити, що його завданням було, наче б то, утворити саме це: „одне ціле” між Богом і людиною.

Народившись у земному світі як людина, Христос – Друга Особа Пресвятої Трійці, насамперед, поєднав у собі дві природи: Божу і людську. Він став правдивою людиною, залишаючись правдивим Богом.

Однак, крім того, що Христос сам став Богочоловіком, можна спостерегти, що у цьому Богочоловіцтві, він намагався і намагається об’єднати всіх людей, кожного зокрема. Щоб кожен став складовою частиною його Містичного Тіла, не втрачаючи при цьому своєї особистості та ідентичності, подібно як не затерлася Божественна природа Божого Сина, коли він став людиною.

З нагоди свята Різдва Христового, висловлюю побажання, щоб у цьому святковому часі, відчуття присутності Ісуса Христа сповнило Вас так, як апостола Павла, що сказав: „Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал. 2, 20).

З найщирішими різдвяними побажаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен

24.04.2011 р. Б.

Малий Березний

Високопреподобні Отці, Преподобні Брати!

Христос Воскрес!

Звертаючись до Вас з нагоди свята Воскресіння Христового, хочеться пригадати слова апостола Павла, які він написав у своєму листі до Римлян: „Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує. Вмираючи бо, він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само й ви, вважайте себе за мертвих для гріха, а живими для Бога, в Христі Ісусі” (Рм. 6, 9-11).

З цих слів виникає, що наше особисте воскресіння, з одного боку – наступить після нашої смерті, а з іншого боку – воно, в певній мірі, вже наступило. Христос приніс нам не лише воскресіння з мертвих, але й воскресіння від гріха. Однак, воскресіння від гріха – це постійний життєвий процес, який ми повинні здійснювати чи не щодня. „Нехай не панує гріх у вашім смертнім тілі, − продовжує своє звернення Апостол Павло, − і не віддавайтеся гріхові, як знаряддя неправедності, але віддайте себе Богові, як ожилих з мертвих і як зброю праведності” (Рм. 6, 12-13).

Кожна людина воскресне з мертвих, але не кожна воскресне до вічного життя. Про це сказав сам Христос: „Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, − ба, вже й тепер він, − коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. (…) і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, воскреснуть на суд” (Ів. 5, 25-29).

Тут видно, що саме від нашого воскресіння з гріха залежить, якою буде наша вічність. До остаточного воскресіння ми йдемо дорогою вмирання по відношенні до себе, до своєї гордині і самолюбства, які є коренем кожного гріха. Адже не можливо воскреснути до життя вічного, не вмерши перед тим для гріха. Тому, дорога до особистого воскресіння – це самопожертва по відношенні до наших ближніх.

„Я – воскресіння і життя, − сказав Христос. − Хто в мене вірує, той, навіть і вмерши – житиме!” (Ів. 11, 25). Тому, не біймося вмирати для гріха й по відношенню до себе, адже лише це є правдивий шлях до нашого воскресіння.

З найщирішими великодніми вітаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен