Христос Народився! Славімо Його!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

В цей Різдвяний час Церква, немов Ангел Господній, зʼявляється нам осяюючи Господньою славою та звіщає цю велику радість: «Сьогодні народився вам Спаситель, Він же – Христос Господь». А на підтвердження цього, Церква дає нам знак: «Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Пор. Лк. 2, 9-12).

З року в рік ми святкуємо цей величний празник, однак залишаємося інколи осторонь від нього.

Ми знаємо, що Христос Народився. Ми приходимо до Божого Храму і до вертепу, де лежить у яслах сповите дитя. Беремо участь у різдвяних богослужіннях та заходах. Однак все це є більше різдвяною виставою, ніж справжнім Христовим Народженням у нашому житті.

Справжнє Різдво Христове, це те, яке відбувається в нас самих. Це не поверхова веселість, а внутрішня поява новонародженого Ісуса в наших душах. Це не різдвяний вертеп, в якому ми граємо певну роль, а живі обійми свого Спасителя. Це не гучна коляда «з хати до хати», а та тиха різдвяна пісня, яку ми, сам-на-сам, співаємо Божому дитяткові, що народилося в нас.

Празник Різдва Христового ми звикли святкувати лише згідно церковних та народних традицій. Однак набагато важливіше те святкування, яке відбувається в таємниці: тільки між нами і Ісусом, що народжується в нас, немов у вертепі.

Нехай цьогорічний празник Різдва Христового, не буде для нас лише «церковним» святом чи соціальним явищем, але нехай стане «моїм особистим» святом.

Нехай Христове народження не буде лише тією подією, яка записана в Євангелії, але нехай буде також подією «мого» життя. Адже народившись між нами, як людина, Божий Син прагне народитися в кожному із нас.

В Євангелії написано, що Марія поклала новонароджене дитя в ясла, бо не було їм місця в заїзді (Пор. Лк. 2, 7).

Цими яслами є кожна людина. І поки Ісус не народиться в кожному із нас, в кожних яслах, «не буде йому місця в заїзді».

Просімо сьогодні Богородицю, щоб поклала своє новонароджене Дитя-Ісуса і до наших духовних ясел та вертепів, які можливо опущені та забуті.

І молімося, щоб в кожному в нас сьогодні зазвучала та таємнича коляда, яку вона співала своєму Синові на Його Різдво.

З найщирішими різдвяними побажаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая

Христос Народився! Славімо Його!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

В цей Різдвяний час Церква, немов Ангел Господній, зʼявляється нам осяюючи Господньою славою та звіщає цю велику радість: «Сьогодні народився вам Спаситель, Він же – Христос Господь». А на підтвердження цього, Церква дає нам знак: «Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Пор. Лк. 2, 9-12).

З року в рік ми святкуємо цей величний празник, однак залишаємося інколи осторонь від нього.

Ми знаємо, що Христос Народився. Ми приходимо до Божого Храму і до вертепу, де лежить у яслах сповите дитя. Беремо участь у різдвяних богослужіннях та заходах. Однак все це є більше різдвяною виставою, ніж справжнім Христовим Народженням у нашому житті.

Справжнє Різдво Христове, це те, яке відбувається в нас самих. Це не поверхова веселість, а внутрішня поява новонародженого Ісуса в наших душах. Це не різдвяний вертеп, в якому ми граємо певну роль, а живі обійми свого Спасителя. Це не гучна коляда «з хати до хати», а та тиха різдвяна пісня, яку ми, сам-на-сам, співаємо Божому дитяткові, що народилося в нас.

Празник Різдва Христового ми звикли святкувати лише згідно церковних та народних традицій. Однак набагато важливіше те святкування, яке відбувається в таємниці: тільки між нами і Ісусом, що народжується в нас, немов у вертепі.

Нехай цьогорічний празник Різдва Христового, не буде для нас лише «церковним» святом чи соціальним явищем, але нехай стане «моїм особистим» святом.

Нехай Христове народження не буде лише тією подією, яка записана в Євангелії, але нехай буде також подією «мого» життя. Адже народившись між нами, як людина, Божий Син прагне народитися в кожному із нас.

В Євангелії написано, що Марія поклала новонароджене дитя в ясла, бо не було їм місця в заїзді (Пор. Лк. 2, 7).

Цими яслами є кожна людина. І поки Ісус не народиться в кожному із нас, в кожних яслах, «не буде йому місця в заїзді».

Просімо сьогодні Богородицю, щоб поклала своє новонароджене Дитя-Ісуса і до наших духовних ясел та вертепів, які можливо опущені та забуті.

І молімося, щоб в кожному в нас сьогодні зазвучала та таємнича коляда, яку вона співала своєму Синові на Його Різдво.

З найщирішими різдвяними побажаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

В Євангелії розповідається, що один з учнів Ісуса, поховав Його після смерті на хресті, у своїй гробниці, яку висік в скелі (Пор. Мт. 27, 60). Саме в цій гробниці, яка мала бути для того учня місцем його особистого поховання, Ісус воскрес із мертвих.

В житті кожного з нас є така своя «гробниця», в якій нам неодноразово доводиться бути морально і духовно похованими. Це місце, де ми опиняємося від будь-якого життєвого краху, від невдач і розчарувань, зневіри, непевності та страху.

Для декого така гробниця стає постійним домом. Людина опиняється там передчасно із-за внутрішнього вмирання, яке, з невеликими перервами, триває аж до фізичної смерті.

Вглиблюючись цього року у таїнство Воскресіння Христового, звернімо увагу на приклад того учня – Йосифа з Ариматеї, який поховав Ісуса у своїй гробниці.

«Поховаймо» і ми у своїх «гробницях» Ісуса, щоб Він там воскрес.

У вчинку Йосифа з Ариматеї, який зняв тіло Ісуса з хреста, обвив його плащаницею та поклав у своїй новій гробниці, показане завдання кожного християнина. У своїй немічній людській природі, ми повинні «поховати» Ісуса, який помер за кожного з нас. Христос був розпʼятий і помер для того, щоб бути похованим в нас і там воскреснути з мертвих.

Тому подивімося уважно, де в нашому житті Христос страждає і де Він розпʼятий. Відшукаймо те місце в нашому житті, де Ісус помер на хресті. У кожного з нас є така Голгофа і завданням кожного є зняти Ісуса з хреста, обвити Його у плащаницю і поховати у своїй гробниці, хоч можливо вона стала нашим домом.

Цей вчинок є християнською таємницею. Для кожної людини він означає різні дії і кожен сам повинен зрозуміти, що саме від нього чекає Бог. Це можуть бути вчинки, як по відношенню до ближніх, так і по відношенню до самого себе. Але головне завдання в них подібне:

«Поховати Ісуса у своїй гробниці» – це вчинок, який означає «зробити те, що потребує від нас Бог у цьому світі, незважаючи на те, що наша людська природа грішна і смертна».

«Поховати Ісуса в собі» – це може означати «відмовитись від своєї смерті, в різних її проявах» і віддати її Богові.

«Поховати Ісуса у своїй смертній природі» – може означати «перестати боятися зруйнування і почати творити в собі щось добре і досконале».

Вчинок Йосифа з Ариматеї можна також пояснити словами Святого Григорія Богослова: «Поховаймо себе разом з Христом, щоб з Ним воскреснути; зійдімо із Ним, щоб із Ним піднестися; піднімімося з Ним, щоб прославитись у Ньому».

Нехай Ісус Христос, воскресне в кожному з нас і нехай перемінить місця наших страждань і смерті, на місце Життя Вічного!

З найщирішими великодніми вітаннями та побажаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая в Україні

Христос Народився!

Високопреподобні Отці, Преподобні Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

В цей празник Різдва Христового, нам пригадуються слова самого Ісуса: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і мали його вповні» (Ів. 10, 10).

Говорячи нам про життя вічне, Христос каже, що саме Він є Життям (Пор. Ів. 14, 6). Тому святі, зокрема Марія та Йосиф, дозволяли Ісусові, як виразився Апостол Павло, «здобути себе» (Пор. Флп. 3, 12), та прагнули продовжити Його існування в своїй людській природі, і цим самим осягнули повноту життя.

Сьогодні ми знаходимося поряд з Ісусом, який народився багато років тому, однак Його Різдво надалі залишається для нас таємничою криницею, яка здатна вгамувати спрагу нашого людського життя.

Подібно як Самарянка, яка зустрілася з Ісусом біля криниці Якова (Пор. Ів. 4, 1-42), ми шукаємо в цьому світі такої «води», напившись якої, не мали б вже спраги ніколи. Однак Христос каже нам, що: «Кожен, хто оту воду пʼє, знову захоче пити. Той же, хто напʼється води, якої дам йому я – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4, 13-14).

Хоч в історії нашого спасіння Ісус вже народився, однак Він продовжує народжуватися особисто для кожного з нас, щоб кожна людина в Його Різдві, пізнала сенс свого народження в цьому світі та стала на шлях свого правдивого життя.

Для кожного з нас, в таїнстві народження Божого Сина, міститься окреме послання і окрема Божа ласка, які мають на меті переродити нас на джерело нашого життя. Адже ми не народилися для того, щоби бути залежними він «криниці світу». Різдво Христове показує, що ми самі повинні бути джерелом, яке зʼявляється з Божого народження в нас.

Ось ми прийшли сьогодні до Ісуса, що зійшов до нас прийнявши нашу людську природу. Прислухаймося до Його Божественного голосу! До кожного з нас Він прагне донести важливу правду, якої ми не знайдемо в жодному джерелі сучасного світу. Це правда про нас самих і про наше життя. Когось ця правда здатна змінити, іншого утвердити, а ще іншому додати впевненості. Але для кожного ця правда є таким джерелом, яке сповнює нас повнотою життя.

Прославляймо сьогодні Ісуса, що народжується між нами, і народжується в нас самих, щоб ми мали життя і мали його в повноті!

З найщирішими різдвяними побажаннями,

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен

Різдво Христове

2015 р. Б.

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці і Брати!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!