(заключний документ першої сесії собору монашества УГКЦ «Преображення у Господі»)

Пошук власної ідентичности – перше і надзвичайно важливе завдання сьогоднішнього монашества УГКЦ. Питання про зміст монашого життя, його євангельський дух та мету такого покликання до християнської досконалости гостро ставить нам також сучасна культура. Відповідь на нього значною мірою зумовлюватиме подальшу місію і роль монашества у церковному житті. Серед різноманітних харизм монаших спільнот треба знайти і вказати спільну для всіх суть богопосвяченого життя й покликання. Ця суть і є основою ідентичности.

(заключний документ першої сесії собору монашества УГКЦ «Преображення у Господі»)

Пошук власної ідентичности – перше і надзвичайно важливе завдання сьогоднішнього монашества УГКЦ. Питання про зміст монашого життя, його євангельський дух та мету такого покликання до християнської досконалости гостро ставить нам також сучасна культура. Відповідь на нього значною мірою зумовлюватиме подальшу місію і роль монашества у церковному житті. Серед різноманітних харизм монаших спільнот треба знайти і вказати спільну для всіх суть богопосвяченого життя й покликання. Ця суть і є основою ідентичности.

• Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ

Мукачівська єпархія століттями була Руською Церквою; вірними її були передусім русини-руснаки або й просто руські люди – народ, який у ХІХ–ХХ ст. поступово прийняв самоназву українців. Мукачівська єпархія перебувала в постійному контакті з Київською, а відтак Львівською митрополією. «Хрещеним батьком» її єднання з Апостольським престолом у Римі був Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський – помічник і дорадник єпископів Петронія та Івана Григоровича. Опору у своїх змаганнях єпископ Василь Тарасович по смерті згаданого митрополита знаходив у перемиського владики Атанасія Крупецького. Частину мукачівських єпископів святили Київські і Львівські митрополити. Було й таке, що святили одного за іншим без перерви: Лев Кишка – Геннадія Бізанція 9. ХІІ. 1716 р.; Атанасій Шептицький – Симеона Ольшавського 3. ХІІ. 1735 р.; він же – Георгія Блажовського 17. ХІІ. 1738 р. та ін.

• Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ

Мукачівська єпархія століттями була Руською Церквою; вірними її були передусім русини-руснаки або й просто руські люди – народ, який у ХІХ–ХХ ст. поступово прийняв самоназву українців. Мукачівська єпархія перебувала в постійному контакті з Київською, а відтак Львівською митрополією. «Хрещеним батьком» її єднання з Апостольським престолом у Римі був Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський – помічник і дорадник єпископів Петронія та Івана Григоровича. Опору у своїх змаганнях єпископ Василь Тарасович по смерті згаданого митрополита знаходив у перемиського владики Атанасія Крупецького. Частину мукачівських єпископів святили Київські і Львівські митрополити. Було й таке, що святили одного за іншим без перерви: Лев Кишка – Геннадія Бізанція 9. ХІІ. 1716 р.; Атанасій Шептицький – Симеона Ольшавського 3. ХІІ. 1735 р.; він же – Георгія Блажовського 17. ХІІ. 1738 р. та ін.

• Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ

Мукачівська єпархія століттями була Руською Церквою; вірними її були передусім русини-руснаки або й просто руські люди – народ, який у ХІХ–ХХ ст. поступово прийняв самоназву українців. Мукачівська єпархія перебувала в постійному контакті з Київською, а відтак Львівською митрополією. «Хрещеним батьком» її єднання з Апостольським престолом у Римі був Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський – помічник і дорадник єпископів Петронія та Івана Григоровича. Опору у своїх змаганнях єпископ Василь Тарасович по смерті згаданого митрополита знаходив у перемиського владики Атанасія Крупецького. Частину мукачівських єпископів святили Київські і Львівські митрополити. Було й таке, що святили одного за іншим без перерви: Лев Кишка – Геннадія Бізанція 9. ХІІ. 1716 р.; Атанасій Шептицький – Симеона Ольшавського 3. ХІІ. 1735 р.; він же – Георгія Блажовського 17. ХІІ. 1738 р. та ін.

• Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ

Мукачівська єпархія століттями була Руською Церквою; вірними її були передусім русини-руснаки або й просто руські люди – народ, який у ХІХ–ХХ ст. поступово прийняв самоназву українців. Мукачівська єпархія перебувала в постійному контакті з Київською, а відтак Львівською митрополією. «Хрещеним батьком» її єднання з Апостольським престолом у Римі був Київський митрополит Йосиф Велямин Рутський – помічник і дорадник єпископів Петронія та Івана Григоровича. Опору у своїх змаганнях єпископ Василь Тарасович по смерті згаданого митрополита знаходив у перемиського владики Атанасія Крупецького. Частину мукачівських єпископів святили Київські і Львівські митрополити. Було й таке, що святили одного за іншим без перерви: Лев Кишка – Геннадія Бізанція 9. ХІІ. 1716 р.; Атанасій Шептицький – Симеона Ольшавського 3. ХІІ. 1735 р.; він же – Георгія Блажовського 17. ХІІ. 1738 р. та ін.

У п’ятницю, 5 липня 2019 р., у Ватикані розпочалася дводенна зустріч, на яку Святіший Отець запросив Верховного Архиєпископа, членів Постійного Синоду, Митрополитів УГКЦ та очільників окремих дикастерій Римської Курії, з метою поглиблення відомостей про життя та потреби України та визначення способів, якими Католицька Церква може посвятитися проповідуванню Євангелія та зробити внесок у підтримку страждаючих і сприяння мирові.

У п’ятницю, 5 липня 2019 р., у Ватикані розпочалася дводенна зустріч, на яку Святіший Отець запросив Верховного Архиєпископа, членів Постійного Синоду, Митрополитів УГКЦ та очільників окремих дикастерій Римської Курії, з метою поглиблення відомостей про життя та потреби України та визначення способів, якими Католицька Церква може посвятитися проповідуванню Євангелія та зробити внесок у підтримку страждаючих і сприяння мирові.

У п’ятницю, 5 липня 2019 р., у Ватикані розпочалася дводенна зустріч, на яку Святіший Отець запросив Верховного Архиєпископа, членів Постійного Синоду, Митрополитів УГКЦ та очільників окремих дикастерій Римської Курії, з метою поглиблення відомостей про життя та потреби України та визначення способів, якими Католицька Церква може посвятитися проповідуванню Євангелія та зробити внесок у підтримку страждаючих і сприяння мирові.

У п’ятницю, 5 липня 2019 р., у Ватикані розпочалася дводенна зустріч, на яку Святіший Отець запросив Верховного Архиєпископа, членів Постійного Синоду, Митрополитів УГКЦ та очільників окремих дикастерій Римської Курії, з метою поглиблення відомостей про життя та потреби України та визначення способів, якими Католицька Церква може посвятитися проповідуванню Євангелія та зробити внесок у підтримку страждаючих і сприяння мирові.