ОБʼЄДНАННЯ ПЕРШИХ ВАСИЛІЯНСЬКИХ МОНАСТИРІВ
Після смерті Митрополита Іпатія Потія, його наступником, у 1614 р. став В. Рутський.
Ставши Митрополитом, Рутський взявся за втілення своїх ідей унійних:
1. Відновити українську Церкву в злуці з Апостольським Престолом.
2. Відновити монаше життя згідно з Правилами Св. Василія Великого.
В 1605 році, ще перед вступом до монастиря, Рутський накреслив досить ясний план духовного відродження Церкви, під заголовком «Виклад одного русина на виправлення (церковного) устрою в Грецькому обряді», в основу якого лягло відновлення монашого життя. Він міркував так: «Якщо будемо мати вчених і побожних монахів, то єпископи й архиєпископи, яких вибирається з монахів також будуть вчені і побожні; тоді будемо мати і добре організовані школи для єпархіальних священиків і державних мужів; будуть добрі проповідники і духовні провідники, та й зможемо допомогти іншим нашим братам, які мають той самий обряд».
Основуючись на творах святого Василія Великого, Рутський почав укладати для нової спільноти основні Правила спільного чернечого життя.
В тих часах монастирі існували не залежно один від одного і кожним з них керував ігумен або архимандрит. В духовних справах монастирі підлягали єпископам, а в економічних – залежали від фундаторів.
Митрополит Рутський почав робити спроби обʼєднання усіх василіянських монастирів під проводом одного головного настоятеля. З цією ідеєю він поїхав до Папи Урбана VІІІ, який благословив заміри Митрополита.
Конгрегація Пресвятої Трійці
У 1617 році, коли нова монаша спільнота мала п’ять монастирів (Вільно, Битень, Новгородок, Мінськ і Жировиці) та біля сотні монахів, митрополит Рутський скликав до Новгородович першу Генеральну капітулу, під час якої був присутній також архимандрит Віленського монастиря – Св. Йосафат. На цій Капітулі було створено «Василіянську Конгрегацію Св. Тройці», до якої увійшли пʼять згаданих монастирів.
Василіянська церква Свв. Бориса і Гліба в Новгородку. 19 ст.
Під час Капітули Рутський вручив монахам «Спільні правила нашого Святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської», та пояснив учасникам, що «він особисто, протягом довгого часу, збирав з різних творів Святого Отця Василія і уклав ці Правила, пристосовуючи їх до вимог теперішнього життя, поділяючи їх на деякі основні розділи, щоб легше їх зрозуміти і запам’ятати».
Правила поділялися на 5 розділів: ціль чернечого життя і засоби її осягнення: убожество, чистота, послух та спільне життя. «Завданням усього цього, – сказав Митрополит, – є невідкладні потреби душ, які вмирають у нашому обряді, Церкві. Ми повинні духовно заопікуватися їхніми душами, а не лише своїми… А для цього потрібно здобути певних навиків. Тому ми були змушені приписати деякі правила, які не були потрібні в давніх часах, але потрібні тепер. Ми це зробили не віддаляючись від вчення нашого Святого Отця».
«Спільні правила» розпочиналися так: «Метою монашого життя є бути людиною досконалою в любові до Бога, тобто стати подібними до Бога в милосердній любові, і не лише прямувати до неї шляхом молитовного життя і особистих діяльних вчинків, але також словами та прикладом дедалі більше притягати до неї ближнього».
Відтак, були опрацьовані «Капітульні конституції Василіянської Конгрегації Пресвятої Тройці» з таким устроєм: на чолі нової спільноти стоїть Митрополит, але всередині вона управляється головним настоятелем, названим протоархимандритом, обраним до кінця життя, якому допомагають чотири радники, також обрані довічно; його повноваження: кожних чотири роки скликати Генеральну капітулу, призначати, за згодою радників, ігуменів монастирів на чотирирічний період та наглядати за тим, щоб настоятелі та монахи дотримувалися Правил та Конституцій. Генеральна капітула, у якій беруть участь також і єпископи, збирається, щоб обирати членів ради, оновляти Капітульні конституції і вирішувати проблеми Чину та Церкви. Єпископи будуть обиратися лише з-поміж членів нової монашої спільноти, тому що Чин та ієрархія повинні бути нерозривно об’єднаними між собою.
Згідно з тогочасним розумінням, митрополит Рутський вважав, що усі східні монахи становлять єдиний «Чин Святого Василія Великого», а спільнота, яку він заснував, є лише малою частиною, тобто згуртуванням цього великого «Чину».
Під час наступних Генеральних капітул (1621 та 1623 рр.) митрополит Рутський разом із капітульними отцями уклали «Партикулярні правила для окремих служінь», починаючи від уряду Протоархимандрита і закінчуючи дверником. До цих Правил можна також зарахувати «Правила для єпископів», написані митрополитом Рутським.
Затвердження Василіянської Конгрегації Св. Тройці та Конституцій
4 жовтня 1624 р. Ватиканська Конгрегація Поширення Віри схвалила об’єднання «руських монахів у Згромадження» під проводом одного головного настоятеля та надала їхнім Генеральним капітулам право укладати свої Конституції, зважаючи на документи Церкви. Конституції повинні були затверджуватись Римським Архиєреєм, але щоб чернеча дисципліна не зазнавала шкоди, монахи мали дотримуватись їх до того часу, поки Апостольський Престол не постановить інакше.
20 серпня 1631 р. Папа Урбан VIII декретом «Представив нам» (Exponi Nobis), схвалив та затвердив апостольською владою декрет Конгрегації Поширення віри.
Створення нової Василіянської Конгрегації Покрови Пресвятої Богородиці
У 1739 р., внаслідок рішень Замойського синоду (1720), монастирі 5-х українських єпархій (Львівської, Перемишльської, Луцької, Володимирської та Холмської) провели у Львові свою Капітулу і заснували Конгрегацію «Покрови Пресвятої Богородиці», яку згодом називали «Руською», «Святопокровською», «Польською» або «Коронною». Нова Конгрегація прийняла Правила Конгрегації Пресвятої Тройці.
Руський Чин Святого Василія Великого
У 1743 році, за дорученням папи Венедикта XІV, Фабріціо Сорбеллоні, апостольський нунцій у Варшаві, скликав в Дубні Генеральну капітулу двох Конгрегацій, яка проходила під проводом єп. Юрія де Ласкаріса. В ній взяли участь 139 членів Конгрегації Покрови Пресвятої Богородиці та 66 – Конгрегації Пресвятої Тройці. Капітула здійснила об’єднання двох Конгрегацій в один Чин, який складався з двох Провінцій і прийняла назву «Руський Чин Святого Василія Великого».
Дубенський монастир Преображення Господнього
У липні-вересні 1780 р., на Капітулі в Тороканях, у якій взяли участь представники цілого Чину з трьох держав: Польщі, Австрії та Росії, Василіянський Чин прийняв адміністративний поділ на 4 Провінції:
Литовська Провінція Пресвятої Тройці (50 монастирів).
Білоруська Провінція Св. Миколая (20 монастирів).
Руська Провінція Покрови Матері Божої (33 монастирі).
Галицька Провінція Найсвятішого Спасителя (36 монастирів).
