ВАСИЛІЯНСЬКИЙ ЧИН ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
В 1944 році, Радянська Армія зайняла Східну Галичину та Закарпаття, а невдовзі і всі прилеглі території, де мешкали українці.
Спочатку радянська влада не приділяла уваги питанням атеїзації цих теренів, однак вже в квітні 1945 р., Й. Сталін затвердив план, котрий закладав план ліквідації Греко-Католицької Церкви та посилення православних структур в Радянській Україні.
11 квітня 1945 р. було арештовано Архієпископа Йосифа Сліпого, а в березні 1946 року, у Львові відбувся «псевдособор», на якому ієрархи анулювали Берестейську Унію та проголосили ліквідацію Греко-Католицької Церкви.
Разом з цим, були ліквідовані усі Василіянські монастирі Галицької Провінції.
28 серпня 1949 р., було проголошено скасування Ужгородської Унії (1646 р.) та воззʼєднання Греко-Католицької Церкви Закарпаття з Російською Православною Церквою. Перед тим, 1 листопада 1947 р., єпископ Мукачівської Греко-Католицької Єпархії владика Теодор Ромжа, за категоричну відмову перейти на православʼя, був жорстоко вбитий.
Скасувавши Ужгородську Унію, Радянська влада ліквідувала усі Василіянські монастирі Провінції Св. Миколая на Закарпатті.
Ліквідація Василіянських монастирів разом з Греко-Католицькою Церквою, відбулася також у Словаччині, Румунії та Польщі.
Разом з єпископами та священиками Греко-Католицької Церкви, Василіяни були увʼязнені в радянських таборах, катовані і замучені в тюрмах НКВД, а ті, хто уникнув арешту, існували і діяли в підпіллі.
Василіянин на засланні (о. Діонісій Дребітко ЧСВВ). Новосибірськ, 1955 р.
Легалізація УГКЦ, а з нею й Василіянського Чину, сталася у 1989 р. З цього часу почали відчинятися і відновлюватись Василіянські монастирі, більшість з яких були зруйновані, або понищені.
Галицька Провінція почала стрімко відновлюватися, і в 1992 р. нараховувала вже 59 священиків, у тому числі й два єпископи, 36 братів-помічників та 70 новиків. Разом – 178 осіб.
В Закарпатській Провінції Св. Миколая, із 47 ченців у 1947 р., після виходу з підпілля залишилося тільки 7 осіб і вдалося повернути монастирі в Бороняві, Імстичеві та Малому Березному. В 1992 р., Закарпатська Провінція була приєднана до Галицької, поки в ній не збільшиться число ченців та монастирів.
Фото та відбиток пальця з кримінальної справи Василіянина
Провінція Свв. Кирила і Методія в Чехословаччині у 1950 р. мала три монастирі (Пряшів, Требішов і Красний Брід) та резиденцію в Празі. Усіх ченців тоді було 28. У 1991 р., ця Провінція налічувала 20 ченців.
Мадярська Провінція Св. Стефана у 1950 р. мала два монастирі (Маріаповч і Гайдудорог) та одну резиденцію в Кішпеті, й нараховувала 33 ченців.
Румунська Провінція Свв. Апостолів Петра і Павла у 1948 р. налічувала 5 монастирів (Біксад, Мойсей, Нікула, Обрежа й Клуж) та дві резиденції (Турда і Констанца). Усіх ченців в Провінції було тоді 73. У 1991 році ця Провінція мала 66 ченців і не відзискала тоді ще жодного монастиря, забраного православними чи ліквідованого урядом.
Делегатура в Польщі 12 листопада 1983 р., стала Місто-Провінцією Покрови Пресвятої Богородиці.
