ВАСИЛІЯНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Крім монастирів Білоруської Провінції, які вже 1772 року опинилися у Російській імперії, всі інші монастирі Литовської та Руської Провінцій аж до 1793 року, залишалися в межах Литовсько-Польської держави і могли вільно розвивати свою діяльність. Тільки монастирі Руської Провінції, зокрема на Київщині та Поділлі, були виставлені на сильні російсько-православні утиски й переслідування, ще з часів Коліївщини, 1768 року. Відтоді їхній розвиток і діяльність там були дуже обмежені, деякі монастирі знищено і 16 Василіян, навіть потерпіли мученицьку смерть за Зʼєднання.
Василіянський монастир в Пінську
Доля Василіян за Катерини ІІ (1793-1796)
У 1795 році, майже вся Київська Митрополія опинилася в Російській імперії, тільки Галичина та частина Холмщини залишилися в Австрії. Для Зʼєднаної Київської митрополії настали дуже тяжкі часи, адже зруйнувавши Польсько-литовську державу, Росія одразу ж взялася до здійснення своїх імперіалістичних намірів й на церковному полі.
6 вересня 1795 року, Катерина ІІ скасувала Зʼєднану Київську митрополію і всі 4 єпархії, крім однієї Полоцької. Від цього почалася перша ліквідація Унії.
В тому ж часі зроблено усі потрібні заходи, щоб негайно послабити діяльність Василіянського Чину та приготувати його остаточну ліквідацію.
Вже у 1793 році царська влада заборонила Василіянам давати місії для народу, а 6 вересня 1795 р. скасовано всю монашу владу, натомість монастирі і ченців віддано під юрисдикцію Полоцького архієпископа І. Лісовського.
В тому ж часі багатьох Василіян російська влада увʼязнила до Житомирської тюрми.
Василіяни під час царювання Павла І (1796-1800)
Катерині ІІ не вдалося здійснити задуманий план повного знищення Унії і Василіянського Чину. Після її смерті (17.09.1796), за обох її наступників, настали деякі полегшення для Зʼєдиненої Церкви і також для Василіянського Чину.
На початку 1797 року, цар Павло І видав маніфест про свободу віри і відновив у Київській митрополії 2 єпархії: Берестейську і Луцьку.
Декретом від 11 грудня 1800 р., всі Чини, між якими й Василіянський Чин, були цілковито звільнені з-під влади єпископів, хоч незмінними залишалися дві основні засади: 1. Найвища влада знаходиться в руках імператора, який має її від Бога; 2. Ніхто з-за кордону не сміє виконувати будь-якого уряду на теренах Російської імперії.
Упередження Александра І (1801-1825) до Василіян
Новий імператор Александр І, в основному намагався продовжувати політику свого батька, також і на церковному полі. За панування Павла І, Василіяни знову скріпилися й далі продовжували свою працю серед невеликих залишків зʼєднаних вірних, яких не встигло поглинути російське православʼя.
Однак Александр І був вже менше ліберальний до Василіянського Чину. Вже 25 листопада 1801 року появився перший царський указ, який у великій мірі вкоротив ті права, які всім Чинам надав Павло І попереднього року. Згідно з цим декретом, всі монастирі стали знову залежні від місцевих єпископів.
