ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛІЯН У XVII–XVIIIст.
Позамонастирська діяльність для східного монашества звичайно була незнана. Вся увага ченців була спрямована на власну аскезу, яка не брала до уваги ні виховних, ні душпастирських потреб. Навіть священиків між ними було мало – скільки було їм потрібно для духовної обслуги самих монастирів. Таким було й монашество Київської митрополії.
Діяльністю для добра Церкви й людей, поза монастирем, і то в дусі Св. Василія Великого, надихнув нових Василіянських ченців Київський митрополит Й. В. Рутський. Завдання Василіян він бачив не тільки у власному освяченні, але й в освяченні всіх вірних.
Душпастирство – це перша ділянка, на якій завжди трудилося найбільше число Василіян. Цю працю вони виконували найперше в парафіях; потім як постійні помічники чи заступники душпастирів у єпархіяльних парафіях. Василіяни часто також були капеланами по шляхетських дворах, монастирях та в єпископських резиденціях.
Виховничо-освітня діяльність – друга важлива ділянка Василіян. Вона поділялася на: 1. Василянські студії для власних ченців; 2. Семінарії для єпархіальних священиків; 3. Колегії для молоді і 4. Парафіяльні школи.
Василіянські друкарні. Видавнича діяльність стала притаманною Василіянському Чину вже у перших роках існування нової Василіянської конгрегації.
Василіяни мали друкарню у Вільні, Супраслі, Уневі, Почаєві. Почаївська друкарня була найкращою і славилася своїми численними богослужбовими виданнями. Василіяни перші почали вживати народну мову у своїх виданнях.
Крім того, Василіяни мали також своїх видатних письменників і науковців:
Йосиф Велямин Рутський, Київський митрополит (1613-1637).
Лев Кревза-Ржевуський, Віленський Архимандрит і Смоленський Архієпископ (1625-1639).
Іван Дубович, Генеральний Вікарій.
Яків Суша (1610-1687), пізніший Холмський Єпископ.
Кипріян Жоховський (1635-1693), пізніший Київський митрополит.
Пахомій Огілевич, Протоархимандрит (167501679), найбільший науковий авторитет в літургійних справах.
Антоній Атанасій Селява, Київський митрополит (1641-1655).
Пахомій Война-Оранський, пізніший Пінсько-Турівський єпископ.
Лев Кишка (1668-1728), Протоархимандрит Чину (1703-1713) і пізніший Київський митрополит (1713-1728).
Іван Олешевський (+1723), автор Помʼяника Отців і Братів Чину.
Антоній Завадський (+1737), Протоархимандрит Чину (1719-1723, 1724-1726).
Ігнатій Кульчинський (1694-1741), автор першого нарису історії Руської Церкви.
Іларіон Карпінський (+1765), який у Польщі перший написав підручник географії.
Юрій Булгак, Пінсько-Турівський єпископ (1730-1769), який видав Супрасльську Біблію.
Корнилій Срочинський (1731-1790), видав понад 40 праць, між якими теж підручник до місій та зібрав відомості про Василіянські монастирі.
Максиміліян Рило, Холмський єпископ (1759-1785) і Перемишльський (1785-1794).
Порфирій Скарбек-Важинський (1732-1804), Протоархимандрит Чину (1772-1780, 1788-1789), пізніший Холмський єпископ (1790-1804).
Ігнатій Стебельський (1748-1805), автор цілої низки історичних досліджень.
Сильвестер Рудницький, Луцький єпископ (1752-1777), автор підручника церковного права Української Церкви і праці про священство.
Тимотей Щуровський (1740-1812), автор підручника церковного права і збірника проповідей.
Кесарій Камінський (1765-1827), який писав на астрономічні теми.
Самуїл Новіцький, який розпочав історію Української Церкви.
Юліян Добриловський (1758-1825), предтеча пробудителів української мови.
Це лише деякі імена з-поміж великого числа Василіян, які трудилися на науково-письменницькому полі.
Майже всі вони у великій мірі були творцями і частиною історії Василіянського Чину в 17-18 сторіччях, зокрема ж його Золотої Доби в другій половині 18 століття.
